Так сталося і з Василем. Він чесно відслужив три роки. Повернувся додому підтягнутим, змужнілим, гарним парубком. Дівчата на гулянні від нього не відходили, кожна мріяла сподобатися йому, але він вибрав найгарнішу - Ніну. В них виникло справжнє кохання. Батьки Василя були задоволені його вибором, але коли дізналися, що наречена вагітна від Василя, де й поділося бажання оженити сина, мовляв, погуляй ще, сину, можливо, зустрінеш іншу наречену. А Ніна нехай позбудеться від дитини і гуляє собі далі.
Так Василь і вчинив, зустрівши іншу, а перше кохання вирішив забути. Ніна ж не ризикнула позбутися дитини, вирішила народити. Вона вже знала, що у неї буде син. А ще вона вирішила помститися Василеві.
Одного разу ввечері, коли він повертався від дівчини, Ніна, сховавшись у нього у дворі, льнула йому в обличчя кислотою. На щастя, молодик був у кашкеті, козирок закрив очі, то він не осліп, а от обличчя опекло сильно - шрами залишилися на все життя. Василь довго лікувався, та нова дівчина його не покинула, і вони таки одружилися. Ніну Василь простив.
Сам же з Зіною прожив 40 років. Разом звели будинок, виховали дітей, дали їм освіту, одружили, дочекалися онуків. Але несподівано Зіна захворіла й померла.
А що ж Ніна? Вона народила сина, зустріла хорошого парубка і вийшла за нього заміж в сусіднє село. народила йому ще двох дітей. Старшому сину Ніна завжди говорила, що в нього інший батько, навіть познайомила його з кровним татусем. Василь пишався сином, а коли той одружився, Ніна навмисно купила йому хату поруч із Василевою. Батько спілкувався з сином, але таємно, щоб ніхто не бачив.
Життя у Ніни теж не склалося - рано помер чоловік, вона була самотня. І от Василь вирішив перепросити Ніну з’єднати на старість розбиті серця в одне ціле. Жінка погодилася, бо вона все життя кохала його. Василь пішов жити до Ніни, оскільки його дочки були проти їхнього з’єднання, а поселилися вони в хаті, яку Ніна купила для сина, і стали жити поруч із ними. А син їхній - тепер велика людина, живе заможно. От і вирішив, що нехай батьки живуть разом, були б тільки щасливі.