Людина не може жити без роботи

Батько - інвалід першої групи, з фронту прийшов без ноги - працював головним інженером на зернозаготівельному підприємстві. «Був напрочуд чесною людиною, - згадує Галина Володимирівна. - Коли я в дитинстві лежала в лікарні, а в родині, як і скрізь у голодні повоєнні роки, було скрутно з продуктами, мама попросила його принести для мене хоч жменю манної крупи з роботи, на що він відповів: а чим наша донька краща від інших? Такої кришталевої чесності, якою був наділений мій безпартійний батько-фронтовик, бракує нинішнім політикам і чиновникам».

«Поважати робітничий клас, вчити людей праці та сама вчитись у них»

Галина закінчила в Рівному середню школу № 3, випускником якої в 1951 році був космонавт, двічі Герой Радянського Союзу Олег Григорович Макаров. Її брат вчився з ним в одному класі й товаришував. У 1966-му закінчила Київський політехнічний інститут за фахом - «Хімічна технологія скла».

- В мій перший робочий день після закінчення вузу, - згадує Галина Володимирівна, - мама проводжала мене на газорозрядний завод зі словами: «Ти передусім повинна поважати робітничий клас, вчити людей праці та сама вчитись у них». Бабуся, яка вчителювала в середній школі № 7, завжди казала мені: «Немає поганих людей, є люди з різними характерами». А ще вона часто наголошувала на тому, що в педагогіці слово «виховання» відсутнє - є праця. У праці пізнається людина, вважала моя бабуся - заслужена вчителька України Катерина Антонівна Іванюк, яка посіяла розумне, добре і вічне в серцях багатьох рівнян.

Майже 30 років Галина Чернова пропрацювала інженером-технологом та заступником начальника цеху № 15. Це склозаготівельний цех, його організатором і першим начальником був Віктор Борисович Попов, майбутній директор Рівненського м’ясокомбінату, талановитий організатор потужного в регіоні виробництва якісних м’ясопродуктів радянської доби. З ним вона підтримувала дружні зв’язки до останніх днів його життя.

- В 1995-му, коли «Газотрон» уже був напіврозвалений, - розповідає Галина Володимирівна, - мене запросили на роботу в агрофірму «Зоря». Тут працювала чотири роки директором з виробництва заводу «Консюмерс-Скло-Зоря» - одного з провідних виробників стандартної та ексклюзивної склотари в Україні. Звідти, в 1999-му, покинувши роботу із зарплатою 600-700 гривень, я повернулася на прохання тодішнього голови правління ВАТ «Газотрон» Валентина Михайловича Шліхти, аби відновити роботу зруйнованого кризою заводу, який на той час уже був поділений на шість дочірніх підприємств. Одне з них - Рівненський виробничо-тарний центр «Марзан» я й очолила з посадовим окладом 160 гривень. Наш колектив займався виробництвом упаковки з гофро­картону. Нас знали і поважали, тому що ми нікому не відмовляли: приймали замовлення і на великі, і на дрібні партії упаковки - стандартної, виконуваної за ДСТУ, і нестандартної, що виготовляється за індивідуальними розмірами замовника. Найпотужнішим нашим замовником є ПрАТ «Агроресурс». Так вийшло, що «Марзан» пережив «Газотрон», який закрився через банкрутство. Нас врятувало те, що ми вчасно реорганізувалися в ТОВ «Марзан-Екопак».

«Марзан-Екопак»: універсальна гофротара для будь-яких товарів

Різноманіття та універсальність гофротари, яку виготовляє ТОВ «Марзан-Екопак», дозволяє використовувати її скрізь, де необхідна упаковка будь-яких товарів. А можливість виготовлення ящиків і лотків будь-яких розмірів робить цей вид картонної продукції актуальним для широкого використання в різних галузях промисловості.

- Впевненості у виробничому потенціалі підприємства додавало й те, що колектив «Марзан-Екопак» повністю сформований із «газотронівців», - зазначила Галина Володимирівна. - За 20 років діяльності товариства не звільнився жоден наш працівник. Завдяки стабільності та згуртованості колективу ми досягали вагомих економічних показників. Усіх влаштовувала висока заробітна плата, чітка організація праці, повний соціальний пакет - лікарняні та відпускні, як у радянські часи, система стимулювання творчого ставлення до роботи, відсутність конфліктних ситуацій на виробництві, відповідальність і взаємоповага. Моє завдання полягало в тому, аби зберегти наш колектив та дати людям можливість у складних умовах економічних і соціальних негараздів у державі достойно утримувати свої родини. Вся команда працювала на кінцевий результат. Уся бухгалтерська звітність - прозора, вся зарплата - офіційна, всі податки - сплачені. За підсумками одного з років ми навіть входили в топову п’ятірку підприємств області з найвищим рівнем заробітної плати, в якій були «Рівнеазот», «Консюмерс-Скло-Зоря» та «Рівнебуд».

Чи був шанс врятувати «Газотрон»? Про це часто запитують колеги в Галини Чернової.

- Був, хай не в повному обсязі, але був, якби не закон про приватизацію, - вважає вона. - Але пішли легшим шляхом і втратили підприємство. Треба було перепрофілювати виробництво (в нас були потужні цехи - механічний та хімічний) і зберегти унікальний виробничий досвід, високопрофесійні робітничі та інженерні кадри, які формувалися протягом кількох десятиліть. Деякі наші фахівці влаштувалися на роботу на «Консюмерс-Скло-Зоря». В мене була можливість порівняти кваліфікаційний рівень українських спеціалістів з рівнем їхніх закордонних колег. Наші ширше і глибше орієнтуються в різних виробничих проблемах, а іноземці дотримуються більш вузької спеціалізації - все, що виходить за її межі, їм не цікаво.

«Люди почали втрачати почуття сорому, честі та власної гідності»

Галина Чернова не шкодує, що понад піввіку свого продуктивного життя віддала «Газотрону».

- Тоді ми всім були забезпечені, була впевненість у зав­трашньому дні, - з ностальгією згадує Галина Володимирівна радянський період у житті підприємства. - Над прохідною висіло гасло: «На роботу - з радістю, а з роботи - з гордістю!». Якби ми і далі працювати під цим гаслом, в країні був би порядок. Людина не може жити без роботи, вона повинна бути затребувана. Я все життя присвятила скловиробництву - складній галузі, яку ще називають «другою металургією». А зараз, як дехто іронізує, займаюся «коробочками». Але навіть у них треба вкласти всю душу. Адже упаковка - споживча, виробнича, транспортна - повин­на забезпечувати збереження товару та зручну його логістику, викликати довіру до продукції та бажання споживача проголосувати за неї своїм гаманцем.

Галина Чернова - щаслива жінка. Дочка Олена закінчила факультет іноземних мов Львівського університету імені Івана Франка, викладала в рівненському «воднику», а зараз із сином та двома внучками живе і працює в Лондоні. Найбільше засмучує Галину Володимирівну те, що в українському суспільстві настав час сіркових очей. Її бабуся ще у 80-ті роки помітила, що люди почали втрачати почуття сорому, честі та власної гідності. Особливо вразливі до цього вірусу нинішні українські політики і чиновники: багато з них безсоромно брешуть, дивлячись в очі співгромадянам сірковими очима. Чим вище посада в ієрархічній структурі державного управління, тим більше в них брехні, демагогії та популізму.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: