№899 від 07.02.2019p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"
Новини Рівне |
Коли зацвітає жасминВона зайшла у вагон на одній з невеликих приміських станцій. У руках – букет свіжозрізаного, ледь розквітлого дуже пахучого та білосніжно-білого жасмину. Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочивати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбільше Любі подобається в Ігоревих батьків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин – Так, сідайте, – припросила я жінку. – Так гарно пахне ваш жасмин. Вона теж приязно посміхнулася. – О, його у чоловікових батьків цілі зарості. Кущі довкіл усього подвір’я. На перше побачення чоловік приніс мені теж гілку жасмину. Слово за словом ми розговорилися. І Люба розказала мені свою життєву історію. … У цей день вона вирішила остаточно: Ігор Васильович, куратор їхньої групи, стане її чоловіком. По-перше, тому, що у свої тридцять шість він уже доктор наук, без кількох хвилин – професор. По-друге, усі, і студенти, й викладачі, твердили, що Ігор Васильович – вічний холостяк, для якого існує лише наука, а не жінки. Що ж, вона доведе протилежне. По-третє, вона вийде за Ігоря заміж всупереч батькам. Вони ледь не з пелюшок пророчили їй принца: красивого, розумного і заможного. З першою вимогою проблем не було. З розумними теж можна щось придумати. А от заможних, щоб і машина, і квартира, і щорічна відпустка десь на сонячних пісках, було не густо. Якось вона запросила Ігоря Васильовича додому. – У нас багата бібліотека, немало рідкісних видань. Може, вам щось згодиться… Ігор сподобався батькам. Доти, доки не зізнався, що живе у гуртожитку. Але Люба не збиралися відступати. Досі ж батьки виконували усі її забаганки. Вона усе продумала: дипломну писала в Ігоря Васильовича, тож часті їхні зустрічі, консультації ні у кого не викликали підозр. На випускному в інституті танцювала лише з ним – цього уже ніхто не міг заборонити. А невдовзі, через якийсь місяць, шила весільне плаття. Та будні виявилися сірішими, ніж Люба сподівалася. Вічно заклопотаний своїми книжками, Ігор не вилазив з бібліотек. Філософія, яку раніше вона вчила, щоб привернути увагу майбутнього чоловіка, тепер уже її не цікавила. Люба чекала літа. Тоді разом з Ігорем вони виберуться з цього тісного міста. Але те, що запропонував їй чоловік… – Поїдемо у село. До моїх батьків. Я так давно не був з ними. – Ігоре, ви їдьте. А Любі треба серйозно поправити здоров’я. Не в селі ж… Батько Люби дав зятеві чітко зрозуміти: його донька у ту глухомань на Волині не поїде. Він уже домовився про путівку у Болгарію. Відтоді якось так і повелося: батьки допомагали молодій сім’ї, точніше Любі. Модний одяг і відпочинок, новенька машина і квартира у центрі Тернополя були записані на неї. – Одна донька. Хіба не маю права? Тим більше, чоловік – хоч і без п’яти хвилин професор, але зарплата… – хвалився Любин батько знайомим. Мав право і можливості. Давно уже працював на такій посаді, що міг забезпечити навіть онуків. Любив «пофілософствувати» на цю тему з зятем. – Теорію можна в університеті викладати. А от спробуй втілити її на практиці. – А ви не втручайтеся у нашу сім’ю. Дамо раду і самі. Врешті, чого нас жаліти? Ось попрацює Люба трохи лаборантом, потім вступить до аспірантури. А там народимо дітей, – Ігор чи не вперше заперечив тестеві, а Люба вкотре стала на бік батька. Того літа вони знову роз’їхалися. Ігор – в село, Люба – у Крим. Там, де море б’ється в гори, де на світанку стоїть густий бриз і над водою прокидаються альбатроси, а ввечері пахнуть мигдалем сади. Там вона зустріла його, Олега. Майже хлопчиська, веселого і безтурботного, зовсім не схожого на вічно серйозного Ігоря. Вони шукали у прозорій воді мушлі, ловили крабів і не помічали, як швидко збігають дні. Вона зустріла нарешті свого принца. Люба послала телеграму батькам: їй потрібні гроші. Якось не помічала, що у ресторанах, барах вона за все розраховувалася сама. Олег, який відрекомендувався бізнесменом, чомусь не спішив цього робити. І все-таки день розлуки прийшов. – Я обов’язково знайду тебе, – Олег турботливо заніс Любині речі в купе. Вже пізніше, у поїзді, помітила, що з її сумочки зник гаманець, а з потайної кишені плаття, про яку знав лише Олег, – золотий ланцюжок і перстень. Навіть французькі парфуми зникли. Ще не вірила. Гарячково перебирала речі. «Якась помилка», – заспокоювала себе. Та коли з телефону, залишеного їй Олегом, жіночий голос відповів, що це ніяка не квартира, не офіс, а школа-інтернат, Люба зрозуміла: її просто обдурили, використали. Як, напевно, багато жінок до неї. Ось тобі і принц. Прямо з морських хвиль. Ішла містом, яке завжди їй здавалося тісним. Власне, так любив повторювати її батько. А Ігор?.. Треба б розповісти йому усе. Заплющила очі. Почула дивний звук. Здається, так скрегочуть гальма. Вона опритомніла у лiкарні. У білій рeанімaції білі стіни. І таке ж біле Ігореве обличчя. Люба відчула, як по щоці сповзає велика солона крапля. Ще і ще… Цілий дощ, злива, що змивала усе довкруг. Усе, що було досі. Тільки вона і Ігор залишаються удвох. У них справді були попереду безсонні ночі. Довгі розмови і мовчання: без клятв, без урочистих обіцянок. Останні дні літа, яке, виявляється, буває привітним і в їхньому місті. Ось майже і вся історія. Хіба додати те, що вони чомусь поміняли свою квартиру у центрі міста на інший, тихий і зелений мікрорайон. Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочивати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбільше Любі подобається в Ігоревих батьків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин.
Коментарі (0):
|
© 2001-2024 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(098)0565477. Всi права збережено. |
тел.(098)0565477, (096)3950057 Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється Наші сайти: |