Кінорежисер Микола Олійник - “тимчасовий батько” Міли Йовович

- Миколо Дмитровичу, у “народі” кажуть, що без Вас не запалала б зірка на небосхилі Голлівуду - Міла Йовович?

- Так, я няньчив її, коли вона була ще немовлям. Ми тоді жили в одному будинку на Борщагівці. Матері Міли, Галі, необхідно було зустрічатися з югославською громадою в Україні, а батько вже працював у Лондоні. Отже, я мав виконувати роль тимчасового батька. Я дуже хвилювався, бо був ще молодий, неодружений, але Галя мене заспокоїла - написала список: що й коли з дівчиною робити, коли годувати, коли гуляти, коли спати вкладати… та привезла її у колясці. Міла росла у мене не тільки на очах, а й на руках.

- А що зараз відчуваєте, коли немовля виросло і стало зіркою, коли бачите її на екрані?

- Я - професіонал. Дехто вважає, що коли я їв зі Смоктуновським бутерброди у буфеті, то сталося щось неймовірне. Ні, ми всі - акторська родина, ставимося один до одного як колеги. Звичайно, приємно, що з тієї крихітки виросла Міла Йовович, але я бачу не тільки її здобутки, а й помилки.

- А Ваші діти не хочуть піти батьківським шляхом?

- Син колись казав, що хоче вступати до театрального інституту, на що я йому відповів: “Сину, якщо ти хочеш працювати у Голлівуді - будь ласка, а якщо у Києві - шансів немає”. Я ж бачив, що він цим не хворіє, а в мене вже з шостого класу не було іншої дороги, крім акторської, і домагався я цього чотири роки.

- Ваша родина акторська?

- Так, але професійним актором став тільки я. Мій батько був аматором, він працював учителем музики у середній школі, де і очолював художню самодіяльність - був режисером драмгуртка, керував хором і танцювальною групою.

- З якими ще режисерами та акторами Вам випадало зустрічатися у творчому житті?

- Разом із Миколайчуком та Брондуковим знімався у багатьох картинах, ми працювали на одній кіностудії. Багато працював на Ташкентській кіностудії. Знімався у Москві у Євгена Матвєєва.

- А з ким було працювати приємніше?

- Працювати приємно з усіма акторами - і метрами, і початківцями, бо актори - прекрасні люди, щирі і веселі, безпосередні як діти. Стосовно режисерів, то приємніше було працювати з тим, хто чітко знає, що йому потрібно від виконавця, а таких не дуже багато. Зняти кіно не дуже складно, а от розуміти, яке кіно ти знімаєш, набагато важче. Микита Михалков до того, як стати режисером, спочатку закінчив акторське відділення, і тому з його фільмів глядач виходить зі слізьми на очах. Оце справжнє мистецтво. Ремеслом може оволодіти кожен, а от мистецтвом - ні.

- Як Ви ставитеся до сучасного кіно та телемистецтва?

- До мистецтва у мене ставлення, взагалі, позитивне, а от до того, що відбувається зараз в Україні, не дуже. Зараз виробляється дуже мало українського, все знімає Москва. Це московські гроші, а відповідно - і московські умови, з радянських часів майже нічого не змінилося.

- Сьогодні Ви не тільки актор і режисер київського театру “Браво”, а й викладач. Що Ви можете сказати про нову генерацію українських митців?

- Так, раніше я викладав у театральному інституті ім.Карпенка-Карого, зараз це університет, а тепер - у Київському міжнародному університеті. Молодь - це завжди прекрасно, дуже багато по-справжньому талановитої юні, але сьогодні вони трішки інші, більш комп’ютеризованіші, скажімо, а це не дуже добре,

бо справжнє життя, і справжні почуття можуть бути лише за живого спілкування з людьми, природою, усім безмежним світом. Але за ними - майбутнє нашого мистецтва.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: