Справа в тому, що вапно і деревний попіл є сильними лугами. Кальцій, який входить до їхнього складу, весь і швидко розчиняється у воді. Потрапляючи в ґрунт відразу у великій кількості, вони різко змінюють реакцію ґрунту рН вище 7, іноді до 8-10.
При цьому хімічні елементи, що перебувають у ґрунті, зокрема фосфор, утворюють хімічні сполуки, нерозчинні у воді, і відразу стають недоступними для рослин (всмоктувальної сили кореневих волосків не вистачає для поглинання цих елементів з хімічних сполук). Рослини голодують і припиняють розвиватися.
З часом відбувається природне закислення ґрунту, у тому числі від кислотних дощів, що йдуть поблизу великих міст. Реакція ґрунту змінюється, знижується рН і все нормалізується, але при цьому може минути цілий сезон.
Таким чином, вапнування робить ґрунт на деякий час непридатним для вирощування рослин. Саме тому рекомендується вносити вапно з осені і не вносити одночасно з ним добрива.
Якщо ж ґрунт розкислювати за допомогою крейди, гіпсу та інших, зазначених вище розкислювачів, тобто гіпсувати, то цього не відбувається. Справа в тому, що вони не розчинні у воді і для їхнього розчинення в ґрунті потрібна кислота.
Якщо ґрунт кислий, то відбувається розчинення матеріалів, які гіпсують, що знижує кислотність ґрунту. Але як тільки реакція ґрунту при розкисленні досягне величини рН 6, найбільш оптимальної для більшості рослин, хімічна реакція розкислення припиняється і подальшого збільшення рН не відбудеться.
Мaлo того невикористана частина розкислювачів не пропаде, а залишиться в ґрунті саме тому, що вони не розчинні у воді та, отже, не вимиваються нею в нижні шари. Коли природний процес закислення ґрунту знизить рН нижче 6, вони знову вступлять у хімічну реакцію, знижуючи кислотність ґрунту, тобто увесь час регулюють кислотність ґрунту.
Оскільки рН при гіпсуванні не може стати вище припустимого значення, то живильні елементи, у тому числі фосфор і калій, залишаються в доступній для рослин формі.