Не судилося…

Вечірні сутінки поглинали п’янкий аромат черемхи, накриваючи землю чорною бахромою. Чаклунка-ніч шепотіла з вітерцем, ніби випитуючи в нього якусь таємницю, поступово вступаючи у свої права, а він шкодував ту, що розпустивши коси, стояла й мліла в чеканні за фіранкою розчиненого вікна.

Впиваючи трунок літньої ночі, її серце щоразу калатало, наче дзвін на сполох, відчайдушно кликало, благало, виривалося з грудей, мов пташка, яка потрапила в сильце, мріючи бути лише з ним. Хвилини здавалися вічністю…

Довго прислухалася до найменшого шелесту, але марно. Очікувала наближення коханих кроків, які не переплутала би ні з чиїми. Ходила з кутка в куток, знову підходила до підвіконня, малюючи в уяві невідоме піднесене почуття, зодягнене в панцир дивного таїнства, яке приваблювало солодом пахучого меду… Та вдихнути його пахощі – не судилося.

Зозуля на годиннику прокувала два рази… На столі, повільно скапуючи, догорала самотня свічка, залишаючи на скатертині незагоєні стигми, наче рани. Зупинивши на ній погляд, вловила останній спалах, що відлунням дикого болю торкнувся її зрадженого серця. Легковій, сколихнувши фіранку, лагідно цілував волосся, ніби вбираючи у себе терпкий жаль пережитого страждання.

У душі ще жевріла остання іскра надії, яка погасла, розчинившись у полинному розчаруванні. Доокола все померкло. Сліз не було. Образ, зітканий із двоєдушності, розвіявся в чорній тіні, що накрила молодого безмовного місяця, котрий вельбучно гойдався на хвилях пухкого хмаровиння – свідка нездійсненних закоханих мрій.

…Величний час закружляв її у вальсі багряного падолисту. Маленький кленовий листочок ніжно впав на долоню, наповнюючи все її єство неземною відрадою. Раптом почула шуршання кроків. Оглянувшись, побачила знайому, колись, здавалося, найріднішу, але вже зсутулену постать і зачерствілий порожній погляд, що віддаляючись – перетворювалася на маленьку чорну крапку, в якій згубилися колишні розхристані мрії.

Вона завдячувала небесам, що вберегли її від безодні страждань, а вуста шепотіли: «Як добре, що він тоді не прийшов…»

08.07.2021

Василина ВОВЧАНЬКА

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1225 від 04.07.2025p.

Тарас Сень: «З 2000 року працюю для дітей…»

Початок літа вже традиційно є «дитячим». Це не дивно, оскільки закінчується навчальний рік у школах і починаються літні канікули.

Найкращого часу для дитячих розваг важко знайти. На жаль, саме дитячих літніх заходів в нас проводиться, на думку автора, замало, і це погано. Діти найбільше потребують позитивних емоцій, особливо в такий важкий час. Але є люди, які постійно працюють для того, аби малечі та підліткам влаштовувати святковий настрій. І роблять вони це дуже вдало....

=>>>=

Літо, сонце і гори: тридцять восьма поїздка церкви «Христос є відповідь» у Карпати

Діяльність церкви «Христос є відповідь» настільки різнопланова, що писати про неї можна дуже і дуже багато. Але є напрямок, який сам по собі є унікальним. Це кількаденні поїздки в Карпати, які дають можливість їх учасникам не просто відпочити в горах, що саме по собі є задоволенням та користю, а й отримати новий стимул для життя.

Ініціатор та організатор поїздок пастор Тарас Сень дуже гарно та змістовно описує ці поїздки. Цього літа, з 16 по 20 червня, відбувся перший літній виїзд до Карпат, організований церквою «Христос є відповідь». Про те, як він пройшов, автор попросив розповісти Тараса Сеня....

=>>>=

У двох медичних закладах Рівненщини діє електронна черга на безоплатну заміну суглобів

На Рівненщині діє електронна черга на безоплатне ендопротезування – хірургічну заміну пошкодженого суглоба (здебільшого кульшового або колінного) штучним імплантом.

Ця послуга доступна у межах програми медичних гарантій у закладах, які мають договір з Національною службою здоров’я України....

=>>>=

	№1022 від 08.07.2021p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477