Якщо до хати прийде НАТО, не лякайтесь, тату...

Ще раз про “натівську портянку” Януковича

Але перед тим, як почати, треба зрозуміти, хто ж нас так лякає. Найбільше зараз волає про міфічну загрозу з боку альянсу Віктор Янукович зі своєю партією. Це той, хто не хоче голосувати за відміну депутатських пільг і привілеїв. А щоб їх не відібрали силою інші, він своїх партійців живою стіною ставить біля трибуни Верховної Ради, блокуючи її роботу - ой як тут годиться тема боротьби з НАТО. Раніше він (ми до цього ще повернемося) зі шкіри ліз, щоб догодити Кучмі та робив все із Партією регіонів, аби НАТО було в Україні. І не дарма прогресивно-соціалістична Наталія Вітренко, свого часу, назвала лідера Партії регіонів “натівською портянкою”.

Таким чином, кожен, перед тим, як визначатися з темою НАТО, має викинути з голови все, що говорив про це Янукович. Це так, для чистоти експерименту. Бо він у цьому напряму, будучи при владі, робив одне, а тепер говорить протилежне. Тому у тих, хто переймається заявами керівника регіоналів, може в голові з’явитися така ж каша, як у самого Януковича. А може, ще й гірше: роздвоєння особистості. Уявляєте, наслухавшись розповідей Віктора Федоровича, ви розділитеся на два: білого і... блакитного.

Отож почнемо про НАТО з простого - з того, що страшна для багатьох наших співвітчизників абревіатура з чотирьох літер НАТО, і Північно-Атлантичний альянс - це одне й теж. Як доводять соціологічні опитування, левова частка наших співгромадян навіть про це не здогадуються. А їх уже, трохи не на налигачу, тягнуть на референдум. Швидше, щоб не прозріли. Щоб, ще не знаючи, сказали - ні!

Майже всі експерти з питань національної безпеки і оборони сходяться на тому, що членство в НАТО означає гарантії безпеки, відповідно до яких напад на Україну (як можливого члена цієї організації) означає напад на всіх членів альянсу. Принцип ще мушкетерський: один за всіх і всі - за одного! В умовах слабкої та недореформованої української армії, це надзвичайно актуально.

Більше того, це для нас одночасно і вирішення питання ядерної зброї. Дискусії про те, чи варто було на початку 90-х здавати свою ядерну зброю, а чи ні, впирається у питання її утримання. Україна навряд змогла б, по-перше, потягнути її обслуговування, модернізацію, а по-друге - що сталося, те сталося. Повороту назад немає. А щоб убезпечити себе від ядерної загрози, необхідно проситися до спільної системи безпеки, якою і є НАТО.

Росія сама за себе, а в альянсі - всі за одного

Позитив перебування у НАТО ще й у тому, що в середині блоку правила співіснування його учасників не лише давно склалися, але й чітко виписані. НАТО не вимагає розміщення на нашій території своїх баз в обмін на членство. Разом із тим, ніхто не заперечуватиме, що просування до НАТО - це все ж ціла низка вимог. Але яких вимог? Наприклад, людині, щоб вилікуватися, також потрібен не завжди приємний, але конче необхідний комплекс процедур. Що мається на увазі?

Найперше - вступ до НАТО - це створення конкурентного середовища для українських військових виробництв. Зацікавлені вони в цьому? Навряд. Але це єдиний шлях до прогресу. Іншого шляху, щоб утримати, а тим паче - вивести цю галузь на світові стандарти, немає. Бо ж не секрет: усі здобутки, які ще має Україна у галузі військових розробок, це значною мірою ще залишки радянських проектів, які втрачають свою актуальність майже щодня.

Як показує досвід, вступимо ми, чи не вступимо до НАТО, але Росія все одно взяла курс на створення “замкнутого циклу виробництва”. Ця потужна держава не бажає залежати ні від кого, навіть від своїх “братів-українців”. Отож у недалекому майбутньому, ми неминуче опинимося біля свого розбитого корита, яке зветься ВПК.

“Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентноздатних оборонних підприємств. Свого часу від вступу потерпіли, наприклад, неконкурентноздатні комплекси Словаччини. Натомість, виграли високотехнологічні оборонні підприємства у Польщі, Чехії. Там після вступу з 1999 року більш, ніж у п’ятеро, зріс обсяг виробництва продукції ВПК”, - стверджує експерт з євроатлантичної інтеграції Олександр Палій.

Дорога до ЄС веде через НАТО

Як стратегічний позитив, слід відзначити і те, що членство в НАТО покращує перспективи вступу України до Європейського Союзу. Статистика свідчить, що всі країни Східної Європи потрапляли до НАТО лише через передпокій НАТО. Хочемо ми цього, чи ні, але це також факт. Західні країни у цьому можна зрозуміти: перед тим, як пустити до себе в хату людину, посадити за стіл і дозволити жити, вони хочуть бути впевнені, що вона і захищатиме домівку, або принаймні, не вставить ножа у спину господарю.

Для України вступ до НАТО означає зміцнення територіальної цілісності, адже, як говорять спеціалісти, сепаратизм втратить можливості до реалізації. Також Росія вже не зможе так безпардонно на нас тиснути, коли їй заманеться. У випадку традиційного енергетичного шантажу, вона матиме справу не лише з однією Україною, але й 26-ма членами альянсу - впливовими та потужними країнами світу. Очевидно, що міжнародні провокації проти України, так, як було з півостровом Тузла, просто будуть неможливими.

Цікаво, що теза про те, що НАТО - ворог Росії і вступ нашої держави до цього блоку автоматично перетворює нас на противників північного стратегічного сусіда, облудлива. Переважна більшість країн НАТО якраз є друзями Росії, вони входять навіть разом із нею до “великої вісімки”. Ось їздить же Володимир Путін до натівської Болгарії. Візит пройшов на “ура”. І російсько-болгарські відносини з кожним днем лише міцнішають, попри приналежність до НАТО.

Засекречений пронатівський курс Януковича

Отож, нещодавно Президент України, голова Верховної Ради та прем’єр-міністр підписали спільну заяву про приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО, який зовсім не означає приєднання до Північно-Атлантичного альянсу. І хоча керівники держави записали у своїй заяві, що вступ можливий лише після проведення відповідного референдуму з цього питання, деякі політичні сили, які опинилися в меншості після останніх парламентських виборів, здійняли страшний ґвалт! Причина цьому проста - шляхом перебріхування та політичних спекуляцій повернутися до влади.

Це обурило навіть експертів. У спеціальній заяві, розміщеній в інтернет-виданні “Українська правда”, близько кілька десятків спеціалістів у галузі зовнішньої політики, оборони та безпеки нагадали Віктору Януковичу, що саме за його активної участі на посаді прем’єр-міністра та за участі фракції Партії регіонів 2003 року був ухвалений ключовий закон про національну безпеку, який вимагає від усіх подальших урядів рухатися у бік цього оборонного блоку. Саме Янукович підписав Універсал національної єдності, що підтвердив цей курс. Пізніше лідер Партії регіонів неодноразово заявляв у різних інтерв’ю, що у нього немає розходження у цьому питанні з Президентом України Віктором Ющенком.

Отож, якби НАТО було таким страшним і не мало переваг для України, навряд чи так чинив би лідер потужної політичної сили. Чому ж тепер він, разом із колегами, став таким опонентом вступу до НАТО і чи це щиро? По-перше, як ми вже зазначали, критика пронатівського курсу стала частиною політичної риторики для Партії регіонів. Її технологи (бачачи, що частина наших громадян, не знаючи, що ж таке НАТО, бояться його, як чорт ладану), вирішили скористатися беззахисними почуттями людей. Простіше кажучи, технологи лякають людей, бо особою в такому стані легше керувати та, зрештою, змусити проголосувати за потрібну партію. Що ж до щирості, то навряд чи можна назвати заяви регіоналів такими, які йдуть від серця. Адже сказано, що треба пізнавати людей по їх справах, а Віктор Янукович, керуючи двома урядами, для реального вступу в НАТО зробив чи не найбільше з усіх політиків. І тут нема де правди діти... Це той випадок, коли “не словом, а ділом”!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: