“Кожний спектакль несе у світ добро і любов”

“І зараз пам’ятаю запах гуаші, фарби…”

- Ніно Вікторівно, коли Ви захопилися малюванням?

- Я малювала завжди. Ще до художньої школи ми з сестрою-близнючкою ходили у гурток з малювання. Це була наша ініціатива, ніхто нас туди не водив. І зараз пам’ятаю запах гуаші, фарби, подобалася сама атмосфера, яка там панувала. У нас був дуже хороший керівник, ми могли спостерігати, як він сам працював за мольбертом. Після чотирирічного навчання у художній школі ми поступили у Вижницьке училище прикладного мистецтва на спеціальність художнє ткацтво, після закінчення якого потрібно було відпрацювати три роки, щоб потім вступити до інституту. Тож ми працювали художниками-оформлювачами.

- Як Ви опинилися у ляльковому театрі?

- У 1978 році я закінчила Львівський поліграфічний інститут ім.Івана Федорова за спеціальністю художник-графік, ілюстратор книг. Після цього за направленням два роки пропрацювала у Харкові у торговій рекламі художником-графіком. Потім мене перевели у Рівне, де працювала художником-графіком з друкованої продукції, також у рекламі. Так сталося, що наш відділ у результаті реорганізації перевели у Львів, тож мені довелося підшуковувати нову роботу. На той час у Рівненському ляльковому театрі було місце художника-постановника. Ось так я й опинилася тут, де пропрацювала сімнадцять років. А на посаді головного художника я з 2003 року.

- Чи було на початку важко - адже робота відмінна від тієї, яку Ви звик-ли виконувати?

- Так, тут присутня абсолютно інша специфіка. Зазвичай моїми інструментами були папір, олівець, фарби, туш, перо… А тут - зовсім інше. Тоді головним художником театру ляльок був Віталій Феодосійович Мельничук, який мені багато допомагав, підказував, вчив. По-суті, мені довелося вчитися з самого початку.

- А які особливості праці художника-постановника?

- Художник-постановник тісно співпрацює з режисером. Спершу режисер приносить свій сценарій, п’єсу, висловлює своє творче бачення, художник - своє. Потім іде процес обговорення: який буде спектакль - для маленьких глядачів чи для дітей шкільного віку, живий план чи ляльковий (від цього залежить, які ляльки треба буде виготовляти) тощо. Обговорення концепції самого спектаклю триває не один день. Коли ж уже є певне рішення, художник-постановник працює над ескізом ляльок і макетом усієї вистави. Міні-макет спектаклю виготовляється у масштабі один до десяти з таких матеріалів, як картон, тканина, дріт, фанера. Водночас художник робить технічні креслення для столярних цехів, бутафорів, реквізиту, ляльок, детально вказуючи, з якого матеріалу їх потрібно виготовляти. Також я роблю креслення з механізації ляльки. І вже за моїми кресленнями працюють майстри у цехах. Попередньо на художній раді затверджуються ескізи ляльок, макет, після чого - технічна рада, на яку запрошуються усі, хто бере участь у створенні спектаклю, уточнюються деталі, як працюватиме уся система. Далі - робота у цехах.

- Цікаво, а як виготовляється сама лялька?

- Це залежить від різновиду ляльки. Якщо лялька планшетна, м’яка, то вона робиться з поролону. Бувають ляльки з пап’є-маше, тобто їх голова. Спочатку я ліплю голову з глини. Це потрібно робити в характері, образи героїв з попередніх постановок не повинні повторюватися, вони мають виглядати по-новому. Після цього бутафор бере зі станка глиняну об’ємну голову, розрізає навпіл та заливає форму гіпсом чи алебастром. Потім виготовляється пап’є-маше. Ко-ли воно висихає у формах, бутафори склеюють їх в одну.

Водночас столяр виконує свою роботу, бутафор - свою, виготовляються частини тіла, відповідні реквізити. Якщо голова ляльки механізована, вона потрапляє до механіка. До слова, у ляльки повинен бути свій характер, але він має відрізнятися від людського, бо лялька - це лялька, не людина. Тут потрібен не натуралістичний підхід. Далі механізована голова потрапляє у цех, де з’єднуються частини тіла, потім готову ляльку потрібно обшити, що й робить швачка-закрійниця у співпраці з художником, який контролює весь процес виготовлення ляльки. Режисер також постійно працює з художником.

Якщо у спектаклі використовується живий план (гра відбувається не за ширмою), то вбрання ляльки й актора, а також декорації, повинні бути в одному стилі.

- А що для Вас найсклад-ніше у цьому процесі?

- Зважаючи на багаторічний досвід і любов до своєї праці, мені несклад-но це робити. Кожний етап для мене цікавий і тому відбувається досить легко.

“У моїй роботі багато позитиву”

- Що для Вас означає Ваша робота?

- У моїй роботі багато позитиву. Кожний спектакль несе добро, і ми, працюючи над виставою, стаємо, як діти - добрими, чуйними. Наша мета - через спектаклі нести у світ добро, любов. Якщо ти вніс у душу дитини щось добре, можливо, щось виправив, то відчуття, що ти зробив щось хороше, надає наснаги працювати далі.

Наприклад, у репертуарі нашого театру є спектакль, який подобається і дорослим, і дітям, несе у душі якесь хороше релігійне почуття - “Різд-вяна ніч” (режисер - Сер-гій Брижань, художник-постановник - Михайло Ніколаєв). Ця вистава неодноразово от-ри-мувала різноманітні дипломи та призи на міжнародних фестивалях. Мої спектаклі як художника-постановника, у свою чергу, також брали участь у міжнародних фестивалях.

- Ви можете виокремити вистави, які подобаються Вам найбільше?

- Так, найбільше мені запам’ятався мій перший спектакль “Ведмежатко Рім-Тім-Ті”, який ми робили разом із режисером Сергієм Брижанем. Було не важко, а цікаво. Також мені дуже подобається стенографічне рішення спектаклю “Русалонька” за Андерсеном, який починається тим, що відкривається кришка старовинного клавесину, який знаходиться на сцені, й ляльки плавно танцюють під музику, потім розходяться й починається спектакль. До речі, саме у цій виставі вперше стали використовувати ляльки-маріонетки.

- Чи змінювалися ляльки з часом: матеріали, характери тощо?

- Відповідно до часу робиш ляльки, але, коли минають роки, ці ляльки вже стають “ретро”. Та бувають речі, над якими час не діє - класичні рішення, стилістика, підхід. Матеріали, з яких робимо ляльки, практично не змінилися. Хоча в останній нашій виставі “Лісова пісня” художник зі Львова використала силікон, з якого були зроблені голови, ручки, ступні ніг ляльок. Це справді нове рішення.

- Хто ще безпосередньо задіяний у виготовленні ляльок?

- У нашому театрі ляльок над цим працюють три бутафори, з яких на високому художньому рівні - Раїса Данилюк, яка у театрі майже з дня його заснування, та Марія Самчук. Окрім них - художник-оформлювач ігрових ляльок Інна Федорчук, швачка-закрійниця Тамара Яхим’юк. За роботу усіх цехів, увесь процес і кінцевий результат відповідає завідувач художньо-постановочною частиною Олександр Вашук разом із художником-постановником і режисером-постановником. Також у нашій творчій команді працюють механік з виготовлення ляльок та столяр, який робить декорації за макетом.

“Будьте, як діти”

- Що колектив театру готує на новорічні та різдвяні свята?

- Традиційно ми робимо видовища до свята Миколая, які мають дуже позитивний, виховний момент, несуть в собі очікування Дива. На новорічні свята ми беремо за основу улюблену історію про Малюка та Карлсона, головними героями будуть Карлсон, Фрекен Бок, правда, без Малюка, зате буде відомий дітям мультиплікаційний герой Панда Кунг-Фу. Над сценарієм працюють молоді актори театру Станіслав Лозовський і Олександр Шило. До речі, керівництво театру ляльок ніколи не шкодує коштів на матеріали для костюмів, тому вони яскраві, привабливі та неповторні.

- Ви створюєте для дітей казку, а які казки подобаються Вам?

- З дитинства люблю “Золотий ключик”, “Пригоди Чиполліно”, “Пригоди Незнайка”. Їх читала й своєму синові.

- До речі, Ваш син успадкував хист до малювання?

- Мій син Віталій добре малює, у нього вдало виходять графічні роботи, але обрав іншу професію.

- Що Ви особисто цінуєте в людях?

- Перш за все, ціную доброту, чуйність, незлобливість, простоту, довіру, милосердя в усіх вчинках, намагання допомогти ближньому. Ме-ні подобаються творчі люди, натомість, не люблю пліткарів. Я намагаюся, щоб людям, які мене оточують, зі мною було легко, приємно, щоб від спілкування вони винесли щось хороше. Ми багато в чому ускладнюємо собі життя. Думаю, що кожен повинен керуватися вічними словами “Будьте, як діти”.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: