Олексій ЗАВОРОТНІЙ: “Хочу в житті небагато...”

- Пане Олексію, розкажіть, будь ласка, про початок своєї життєвої стежини.

- Народився 24 листопада 1948 року в селищі Сахновшина Харківської області. У тому ж році та місяці мого батька, Тимофія Микитовича, репресували, й мати, Лідія Костянтинівна, вчителька за професією, залишилася із трьома малими дітьми на руках…

Я й досі зберігаю ту фотографію, яку мати передала батькові. На ній зображені моя ненька, я та брати: Володимир і Микола. А на звороті й досі залишився її підпис: “Тобі висилаємо, щоб не скучно самому було. Подивишся й легше стане, як побачиш свою сім’ю. Висилаємо для пам’яті в час відсутності від нас…”. Нікого вже немає із цієї світлини живими, окрім мене…

- Чим Ви захоплювалися в дитинстві?

- Шахами, мотоциклом, книгами, риболовлею, співом, самодіяльним театром, і, звичайно ж, коханням…

Кохання, пестощі та втіха -

Ось три початки, три кінці.

Вони стара та нова віха,

Вони є сутністю в житті…

5 червня, 1985р.

- Коли Ви зрозуміли, що народилися, аби стати відомим українським митцем?

- Коли вступив до інституту.

- А де саме здобували освіту?

- У 1972 році закінчив Харківський інститут мистецтв, акторський факультет, курс професора, народного артиста СРСР Леся Сердюка, учня геніального Леся Курбаса. А вже в наступному році став членом Національної спілки театральних діячів України.

- Як склався Ваш професійний шлях?

- З 1972 по 1978 роки був артистом Запорізького обласного музично-драматичного театру, з 1978 по 1984-й - артистом Львівського академічного драматичного театру ім.М.Заньковецької.

У 1984 році доля знайомить мене із чудовим краєм - Рівненщиною. І, починаючи з 1984 року по 2002 рік, я був артистом у Рівненському обласному музично-драматичному театрі.

З 2002 року працюю в Рівненському державному гуманітарному університеті. Спочатку доцентом кафедри театральної режисури, а з 2007 року - її професором.

У 2003 році мене запросили з Рівного в Запорізький облмуздрамтеатр на роль Нестора Махно. Я погодився - тим більше, що режисером вистави був чудовий майстер, заслужений діяч мистецтв України Ігор Борис. Вистава була створена й успішно зіграна в Запоріжжі, а згодом ми показали її в Національному театрі ім.І.Фра-нка. За виконання ролі Нестора Махно у виставі “Нестор Махно” мене висунули на вищу театральну нагороду Придніпров’я “Січеславна-2003” в номінації “Краща чоловіча роль”.

Під час репетиційної роботи над Махном створив у Запорізькому театрі літературно-музичну виставу за творами Т.Шевченка “В сім’ї вольній, новій”, де був виконавцем ролі Шевченка. А ще за той час підготував молодих артистів Запорізького театру до Всеукраїнського конкурсу читців імені Лесі Українки, на якому вони стали дипломантами.

Дирекція театру запропонувала мені бути художнім керівником Запорізького обл-муздрамтеатру, але я повернувся у Рівне…

Впродовж багатьох років популяризую Рівненський державний гуманітарний університет. Як писали в пресі, я “з високим професіоналізмом виконую твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інших письменників”. Провів понад 800 творчих зустрічей, на яких постійно активно пропагую їх твори перед громадськістю, шкільною та студентською молоддю.

Залучаю й наших студентів до виступів у численних концертах, творчих мистецьких заходах університету, міста, області, України.

Підготував понад двадцять лауреатів та дипломантів Всеукраїнських та обласних різноманітних конкурсів і фестивалів. Наприклад, у 2007 році - Заслужену артистку України Галину Цьомик, яка на Другому Всеукраїнському конкурсі отримала Гран-прі. Того ж року дипломантом Всеукраїнського конкурсу стала моя студентка 4-го курсу Ольга Слюсар. А в цьому році Народна артистка України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Лариса Кадрова запросила Юлію Харчук, Олену Бондарину та мене на Всеукраїнський фестиваль читців “Шевченко в моєму серці”. Я підготував студентку 2-го курсу спеціальності “Актор драматичного театру” Олену Бондарину до цього фестивалю, і вона стала його лауреатом.

11 березня 2009 року був мистецьким керівником постановки та взяв участь у вечорі-пам’яті, присвяченому 195-річчю від дня народження Шевченка. Мої студенти 2-го курсу Юлія Харчук, Олена Бондарина, Світлана Курнікова, Артур Філімонов та Володимир Рафаловський читали поезію Кобзаря.

Понад 400 разів був автором сценарію, режисером-постановником, виконавцем та учасником різноманітних концертів, культурно-мистецьких творчих урочистих заходів, вшануваннях ювілеїв визначних діячів літератури, культури та мистецтва, які відбувалися в театрах, філар-моніях, концертних залах, навчальних закладах, бібліотеках, палацах культури, на майданах, на міжнародних святах тощо.

Пишу навчальні посібники, статті для студентів університету, п’єси, сценарії, вірші, пісні, інсценізації, композиції.

- Ви активно допомагаєте молоді, створюєте різні студії та театри. Скільки їх уже?

- У 1985 році я заснував народний театр “Ярило”, який став лауреатом Міжнародного слов’янського фестивалю “Коляда”. Створив експериментальні студентські театри-студії “Світовид” (при РДГУ, 1998 р.) та “Чародій” (при НУВГП, 2004 р.), шкільні театри “Мельпоменята” (на базі ЗОШ № 23, 1999 р.), “Ліцеїст” (на базі обласного ліцею-інтернату, 2005 р.) та “Деміург” при Рівненській організації Національної спілки письменників України в 2006 році та інші.

- Знаю, що і телефільми Вам вдалося зняти?

- І таке було. У 1997 р. на 10 каналі з режисером Олегом Горопахою створили літературно-музичну композицію за творами Ліни Костенко “Струїли все, пора на карантин”.

У 1999 році я поставив виставу за п’єсою Т.Шев-ченка “Назар Стодоля”. Саме 9 березня, у День народження співця українського народу, прем’єру з великим успіхом зіграли на Малій сцені Рівненського обласного музично-драматичного театру. І була вона справжнім мистецьким святом.

Згодом задумав на основі вистави зняти телефільм... І... Сталося! В українському телемистецтві народилося таке неординарне явище, як рівненський художній телематограф. На телеканалі Рівненської державної телерадіомовної компанії з письменником Степаном Бабієм та режисером Василем Рябунцем створили трилогію-телефільм про Тараса Григоровича Шевченка, де я виконував його твори. А в 2008 році з режисером А. Бабаком зробили монотелефільм “Лис Микита” за казкою І.Я. Франка.

- Розкажіть, будь ласка, про відзнаки за вашу активну творчу, мистецьку та просвітницьку діяльність. В якому році стали Заслуженим?

- Отримав понад 40 почесних грамот, дипломів, подяк від обласної державної адміністрації, управлінь, комітетів, спілок, установ за участь та перемогу в більше як 20 різноманітних Всеукраїнських і обласних конкурсах та фестивалях, у тому числі тричі (в 1997, 2006 та 2008 роках) ставав лауреатом Всеукраїнських конкурсів професійних виконавців художнього слова ім. Лесі Українки.

У 2006 році став “Лауреатом Нобельської премії” майстра художнього слова Всеукраїнського фестивалю гумору.

З моєю участю було створено понад 140 телепередач та творчих портретів на Національній, Запорізькій, Львівській, Полтавській та Рівненській телерадіомовних компаніях. Брав участь у понад 300 програмах Національного, обласного радіо Республіки Польща. Кілька з них стали лауреатами Всеукраїнських конкурсів.

Звання ж “Заслужений артист України” отримав ще в 1996 році.

- Скажіть відверто, чи може сучасний митець, навіть Заслужений, гідно себе забезпечувати?

- Забезпечувати може. Але то ж не життя, а забезпечення…

Коли митець стає обережним,

Починає боятися власної тіні,

Його мучать сумніви, непевності,

Недовір’я, підозри, побоювання,

Жахи, нещастя,

Горе, злигодні, скрути,

Труднощі, напасті, прикрості…

Він поступово стає пристосуванцем…

І тоді митець перестає бути митцем.

18 травня, 1979 р.

- Розкажіть про Вашу родину, сімейне життя.

- Батьки та три мої брати - Іванко, Володя та Микола - відійшли… Маю синів. Старший, Тарасик, живе у Львові, а молодший, Олексій, закінчив режисерський курс кафедри театральної режисури РДГУ і працює в Рівненському академічному театрі ляльок. Внук Сергійко вчиться в Києві, в інституті. Так що життя - летить…

- З якого року Ви почали видавати власні твори?

- Мої вірші давно друкуються в пресі, звучать по Всеукраїнському та обласному радіо й телебаченню. А в 1995 році вийшла моя перша збірка віршів “Для чого я живу...”, у 2003 році - “Вогонь душі”. У 2008 році вийшов мій збірник “П’єси на історичні теми”, до якого увійшли 12 п’єс про Берестецьку Січу, Гальшку - княжну Острозьку, Таємницю Клеванського замку, Аттілу, Голодомор 30-х та інші.

Готую до видання збірник своїх сучасних п’єс: “Срібне весілля”; “Красива ти квітка...”; “Жарти бога Ярила”; “Кому потрібне чуже горе?”; “Неоголошена війна” тощо та п’єси для дітей: “Урок української казки”, “Котигорошко”, “Фарбований лис”, “Голодний вовк”, “Лис Микита” тощо. Деякі з них були втілені на сцені та на телебаченні. Працюю над виданням збірника, куди ввійдуть композиції за творами Лесі Українки, Т.Шевченка, І.Франка, Олександра Олеся, Л.Костенко, В.Симоненка.

- Дайте, будь ласка, Вашу характеристику стану сучасної української культури.

- Це болюче питання… Про стан сучасної української культури, її розвиток, проблеми і перспективи потрібно говорити… Хоча про це уже дуже багато наговорено, але я вважаю, що її стан воліє кращого… Сучасна культура - різна, але хочу, щоб їй більше приділяли уваги наші можновладці.

- Якою вважаєте сучасну молодь?

- Прекрасна молодь, але трохи втрачені життєві орієнтири… Хоча молоді люди не дуже в тому й винні.

- Що потрібно, аби українська книга почала займати гідне місце в державі, щоб їй почали приділяти належну увагу?

- Це складне питання, бо зараз до нас прийшов Інтернет, де все можна прочитати… Але належну увагу повинні приділяти, в першу чергу, знову ж таки, наші можновладці.

- Що вважаєте головним у своїй професії?

- Приносити людям користь.

- Чи задоволені Ви своїм життям і що хотіли б у ньому змінити?

- Це також надто складне запитання, бо своїм життям зараз важко бути задоволеним. Нестабільність в державі на нього дуже впливає…

- Пане Олексію, що Ви вважаєте головним у житті?

- Хочу в житті небагато...

Хочу дійти до стовпів,

Ті, що ген-ген підпирають

Небо далеких світів...

Тільки одна є досада,

Як мені втілити це?

Яблуко з райського саду

З’їсти хоча б одне...

Шукаю,

Блукаю,

Молю та

Благаю,

Дивлюсь в світову далину...

Там бачу сумний краєвид...

Іду...

Зосталося мало-премало...

Ось-ось - і дійду...

Дійшов...

Гей-гей!

Куди ж ти втікаєш?!

Ой, господи, знову провалля...

І світло попереду знову ясне...

Уперед!..

Лечу я в провалля...

І знову рушаю вперед...

Весна, 1989 р.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: