ЕФЕКТ МЕТЕЛИКА

Найважче було привчитися до думки, що маю жити тепер у першу чергу для себе, змирившись з іншим боком життя, соціальним статусом та можливостями. Інакше - не зможу БУТИ та ЖИТИ для тих, кому я ще потрібна.

То був переломний момент - почався інший відлік мого життя. За плечима два розлучення. Радість кохання та гіркоту розлучень відчула на власній шкірі сповна.

“Цвіте терен, цвіте терен, а лист опадає.

Хто в коханні не знається - той горя не знає…”

Ой пізнала… І кохання і горя. З дівчини, жінки, для якої кохання було змістом життя, я перетворилася у обережну переполохану лебідку, котра, за легендою, залишившись без пари, можливо, приречена на самотність…

“Кохати - це означає дивитися не один на одного, а дивитися разом у одному напрямку”, - писав Антуан де Сент-Екзюпері. Це ж про мене! Закохавшись, я поступово перестала бути сама собою, втрачала індивідуальність, постійно підлаштовувалася під коханого, під його життєві прерогативи та кар’єрні сподівання, орієнтуючись на тип традиційної слов’янської сім’ї, де дружина - порадниця, помічниця та надійний тил, а чоловік - голова родини. У сімейних стосунках старалася бути м’якою та чуйною, не конфліктною, і не встигла оговтатися, як перестала “тримати удари”, котрі близькі люди, безумовно, наносять один одному протягом життя. Адже недарма у народі кажуть, що ми “найбільше ранимо тих, кого найбільше любимо”. Я впустила коханого у власну “територію А” - зону комфорту, у якій ми відкриті, не виконуємо чужих ролей та бажаємо грати за власними або узгодженими з нами правилами.

Насправді саме за любов, за кохання ми платимо найвищу ціну. Це як ціна за бажаний винний дурман: розплачуєшся за нього тупістю, робишся “дурним”, смішним, і, що найстрашніше, вразливим! А пройде хміль і з’являється жаль за тим, що сталося під дією дурман-любові. Рідко кому вдається покликати у ці хвилини на допомогу розум, що мав би застерегти про небезпеку. Куди там! Гормональний любовний смерч несе екстримала-коханця, що забув про страхувальне спорядження - розум, у самий епіцентр подій, засмоктує силою почуттів та бажанням чим довше відчувати дурман п’янкої втіхи від єднання двох тіл та сердець…

Поринуло моє щире та віддане кохання у літа. Та прихопило з собою найкращі дівочі ідеали та прагнення, котрі диктують нам з минулого правила, за якими нам хочеться жити у цьому жорстокому чоловічому світі.

І хоча я згідна з Байроном, що “рани від кохання, якщо не завжди вбивають, то ніколи не гояться…”, довелося нав-читися зализувати їх, аби не ятрили усю решту життя…

Але якщо людина не відчує шкоди від сліпого кохання, не усвідомить і користі зради. Адже лише таким чином для мене, зрадженої, відкрилися нові можливості.

Ні, я не осягнула якісь нові горизонти, не зробила ривок у тій професійній сфері, якою займалася. Хоча ні, таки є маленький результат - взялася за перо та згадала літературну юність, стала писати новели та оповідання, досить успішно співпрацювати з прекрасним молодим колективом львівського видавництва. Багато часу пішло на те, щоб частково відновити коло старих, та колись вірних друзів, надбати нових, старанно відібраних приятелів та знайомих, котрих не поспішаю вважати “друзями”. Життя навчило. Не раз, від нібито благих на думку друзів та рідних намірів та вчинків, моє життя розхитувало, як на дитячій гойдалці. Адже давно доведено, що не завжди від добрих вчинків інших людей нам стає краще. Чим більше біля нас добрих людей, тим більше вірогідності, що спрацює “ефект метелика”.

За притчею, один чоловік помітив кокон, у якому була маленька щілина. Він зупинився та став спостерігати, як через неї намагається вийти на білий світ метелик. Пройшло багато часу: метелик полишив свої намагання.

Тоді добрий чоловік вирішив допомогти метелику. Він узяв ніж та розрізав кокон. Метелик без жодних зусиль вийшов на світ. Та тільце його було слабким та немічним, його крильця ледве рухалися. А чоловік продовжував спостерігати за новонародженим метеликом в очікуванні, коли той розправить крильця та полетить. Цього не сталося…

До кінця свого короткого життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, і не розправлені крильця. Він так і не зміг літати.

Помилка, якої припустився чоловік, що втрутився у еволюційний процес природи, зіграла фатальну роль. Адже метелику потрібно було докласти зусилля, щоб вийти через вузьку щілинку кокона. Рідина, що міститься у тілі лялечки, мала перейти у крильця та надати їм сили. Саме тоді метелик зміг би літати…

Інколи нам у житті не вистачає саме зусиль. Адже якби нам добре жилося без труднощів, ми були б обділені найдорожчим надбанням людського життя - власним досвідом. За статистикою, лише 20 відсотків життєвого досвіду людина черпає від інших. Решту 80 - набуває, на жаль, чи не щастя, сама. І нехай він навіть не завжди є позитивним. Я б не змогла знайти у собі сили вистояти та крокувати у майбутнє, коли душа та серце просяться назад, у ті мої благополучні та осяяні коханням роки. Саме зрада дала мені шанс знайти можливості вийти із глухого кута колись сліпого та вірного кохання на шлях, хоча й не безпроблемного, проте життя з почуттям не загубленої жіночої гідності. Коли спиш у ліжку “утрьох”, з привидом тої - іншої, і губиш рештки самоповаги, стаєш залежною від очікування кінцевого вибору колись коханої людини і створюєш видимість родини. Адже рідною ти вже давно перестала для нього бути і тримають лише матеріальні речі... А ВІН - ЧУЖИЙ. І це нагадує мені животіння визволеного з кокону метелика, змушеного волочити свої нерозправлені крильця та назавжди позбавленого шансу злетіти. Приховування зради зіграло зі мною саме такий жарт: мої горизонти життя перекривалися реальними та надуманими психологічними, побутовими, матеріальними, і зрештою, проблемами зі здоров’ям. А причиною була втрата взаєморозуміння та довіри, як складових кохання, котрі і стали підґрунтям для зради близької людини.

Часом потрібно мати сміливість сказати про те, що кохання минуло. А ще краще, що минає. Адже ми, як казав Екзюпері, відповідаємо за тих, кого приручили. Потрібно дати колись коханій тобою людині шанс оговтатися, звикнути до думки про те, що прийшов час взяти на себе ту міру відповідальності, яка дозволить твоїй парі вийти із залежності від свого почуття з найменшими втратами. Навіть якщо для цього треба чимось пожертвувати: часом, коштами, майном. Коли розпадається сім’я, хто-сь завжди страждає бі-ль-ше, особливо за умови любовного трикутника, з якого створюється нова пара.

Під час першого розлучення свою провину я взяла на себе, хоча б тим, що відмовилася від аліментів на маленьку доню, оскільки для мене найважливіше було зберегти батька для дитини та друга у своєму житті. Тоді я була досить молодою, повною сил та планів на майбутнє, у якому сама мала прогодувати власну дитину. А батько, якого я їй обрала, сам вирішить для себе питання матеріальної участі в її житті. На щастя, так і сталося. Моя віра у його кращі якості, за які колись покохала, виправдалася. А те, що я щиро зізналася у появі в моєму житті іншого чоловіка дало йому шанс жити далі, не втративши батьківського взаєморозуміння та пам’яті про кращі часи, реально оцінювати свої життєві перспективи та будувати нові стосунки. В подяку за мужність доля подарувала йому найцінніший подарунок - любов інших, кохання та маленьку донечку, котра зараз робить перші кроки та радує його та маму першими словами.

Бог має свої плани і на наші життя…

Зрада нагадує мені лакмусовий папірець, що показує кризу в житті людини. Зазвичай ми намагаємося жити позитивно. “Зі мною цього не трапиться”. І раптом обман з’являється у твоєму житті, а ти до цього не те що не готовий, тебе ще й переконують, що це не так! І тоді обман подвоюється, і ніж, що вже увійшов у твоє серце, починає обертатися навколо своєї осі, розширюючи цю рану.

Мудрі китайці слово “криза” складають з двох ієрогліфів: “небезпека” та “можливості”. Це як у анекдоті: “Маємо для вас дві новини: одна погана, друга хороша”. Головне - витримати послідовність і усвідомити для чого, а не за що ти проживаєш цю ситуацію у житті.

Коли я замислилася над часто повторюваним російським перекладом слова зрада - предательство (предал), в одній із своїх новел випадково написала його окремо - “пре дал”, і ніби прозріла: “пре” - надмірність дії (як у слові прекрасний - вихваляти, переповнити, перебільшити) і “дать”, “дал” - безпосередньо означає дати можливість. А ось суфікс “-тво” у кінці слова - ніби початок слова “творить”. Творчо мислячій людині очевидно, що у даній дії “зрадити-предать” приховані дані тобі можливості, й хоча б за це потрібно щиро подякувати зраднику. Хтось казав, що зрада нагадує йому перегній, неприємний запах якого ніяк не впливає на корисність. Моя щира подяка автору, чийого імені вже не пригадаю, за ці золоті та зрозумілі, сподіваюся, не лише для мене слова. Адже ніхто у цьому світі не мав відповідати моїм очікуванням, ідеалам, виплеканим з дитинства та юності. Так само як і я. Важливо не лише розібратися у тому, як ти дозволив даній ситуації трапитися, чи варто в подальшому плекати створений тобою образ коханого чи коханої, чиї вчинки вже, можливо давно розходяться зі словами та клятвами вічної дружби, кохання та поваги і зробити, якщо не перший рішучий крок, то хоча б крочок у власне майбутнє без нього, яким би страшним воно тобі не здавалося. Найголовніше у цьому, подарованому нам Богом житі, не зраджувати себе самого!

Спробуй, як я, сказати собі, звертаючись у минуле та перефразувавши народні слова пісні “Цвіте терен”, під яку засинала моя донечка:

“Десь поїхав мій миленький іншої шукати.

Нехай їде, нехай їде.

Нехай не вертає,

Дай же йому Боже щастя, що він побажає…”.

“Може, ти сама наспівала собі сценарій своїх зрад твого життя?”, - лунає з-за плеча тихий голос мого Ангела…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: