Володимир МАЛИХІН: “Вітчизняні НПЗ потребують нагальної модернізації”

З початку кризи професійні свята в Україні відзначаються якось мляво. Ну, привітають з ними президент та прем’єр-міністр (ці колективні вітання, здається, єдине, що ще об’єднує перших осіб держави та суперників за “президентську булаву”), в колективах пройдуть зібрання, ветеранам дадуть грамоти - і все. Однак, на думку автора, саме професійне свято є тією нагодою, аби зрозуміти, в якому стані знаходиться галузь, куди вона рухається, і де ті “світлі горизонти”, яких потрібно досягти.

Про все це напередодні Дня працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України ми попросили розповісти Володимира МАЛИХІНА - людину, яка два десятиріччя очолювала одне з найбільших в Україні підприємств із транспортування світлих нафтопродуктів ДП “ПрикрапатЗахідтранс”, а сьогодні є заступником голови правління корпорації “ТрансНафтоТрейд”.

- Володимире Костянтиновичу, що для Вас означає День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості?

- З 1963 року працюю у цій галузі і дуже поважаю своїх колег. Так склалася моя доля, що я пройшов фактично всі сходинки нашої професії, - від учня ПТУ при Полоцькому нафтопереробному заводі до керівника підприємства з екс-плуатації магістральних продуктопроводів. На своєму шляху зустрічав багато хороших спеціалістів, чуйних людей, кваліфікованих фахівців. Коли тільки прийшов на підприємство, наша професія була складна, важка і малооплачувана. Це й не дивно - у 60-70-ті роки літр бензину на заправці коштував дешевше, ніж літр мінеральної води. Навіть коли я обійняв посаду начальника управління і мав під керівництвом сотні людей, моя зарплатня не перевищувала 220 карбованців. Працювати ж доводилося у важких умовах, а сама робота була далеко не завжди безпечною. Сьогодні матеріальне становище працівників змінилося на краще, але легким цей “кусень хліба” може назвати лише та людина, яка ніколи не стикалася з нашою галуззю. Так що я поважаю і ціную своїх колег.

- Як сьогодні змінилося відношення до нафтової галузі з боку суспільства, влади?

- Безумовно, роль “паливного” сектора економіки за останні десятиріччя зросла. Сьогодні ситуація в ПЕК напряму впливає на все суспільство, економіку країни. Вартість енергоносіїв закладена в усі без винятку товари та послуги, і вони складають у ціноутворенні досить питому частку. Надалі ця ситуація зберігатиметься. Часи дешевої нафти минули, і вороття - немає. Сьогодні більша частина цієї сировини добувається у важких кліматичних зонах - Сибіру, Амазонській сельвії, пустелях, на морському шельфі. Фактично, вичерпані запаси нафти, яка била фонтанами з-під землі, і яку потрібно було просто зібрати, заповнити трубопровід та направити, або ж завантажити у цистерни. Кожна нова свердловина - це мільйони, а для морського видобутку навіть десятки та сотні мільйонів доларів інвестицій, на які змушені йти нафтові компанії. За таких умов не варто очікувати на здешевлення нафти та її продуктів - бензину, дизельного палива тощо.

- Скажіть, у чому, на Вашу думку, причини коливань вартості нафти на світових біржах?

- Дійсно, за останній рік ми бачили як стрімке подорожчання “чорного золота” до 147 доларів за барель влітку 2008, так і падіння його ціни до 35 “баксів” у грудні. Безумовно, що, крім економічної кризи, на вартість сирої нафти вплинула спекуляція. Хоча я б не зводив все лише до цього чинника. Є сезонні фактори, закупівля державами (звісно, тими, у яких є на це кошти) нафти та нафтопродуктів до державних резервів, та ще безліч чинників, які впливають на вартість сировини. Вважаю, що всі ці та й багато інших факторів просто збіглися у часі, що й обумовило такі цінові стрибки.

Сьогоднішню цінову ситуацію на нафтовому ринку вважаю доволі об’єктивною, і вартість бареля у межах сімдесяти доларів - справедливою ціною. Повторюю - повернення до часів дешевих енергоносіїв, на жаль, не буде...

- Ціна барелю нафти на світовому ринку, - це, безперечно, дуже важливо, але для простих громадян України важливішою є ціна літра пального на найближчій заправці. Чому, коли вартість нафти на біржі впала в чотири рази - цінники на заправках не зменшилися хоча б удвічі?

- Безумовно, нафта є основою для виготовлення бензину та дизельного палива. Однак не слід вважати, що лише вартість сирої нафти впливає на ціну готового продукту. Ми забуваємо про те, що Україна імпортує як нафту, так і нафтопродукти. При цьому курс вітчизняної гривні до долара суттєво “тисне” на ціну палива. Згадаємо, скільки коштував долар торік, і скільки - сьогодні. Якщо перевести нинішні ціни у гривнях на долари і порівняти цей показник з минулорічним, ми побачимо доволі цікаву картину. Від цього, безумовно, простому автовласникові жити легше не стане, але економіка - річ вперта, і сьогодні власники АЗС не можуть собі дозволити працювати у збиток.

- Володимире Костянтиновичу, а яка ситуація на українських нафтопереробних підприємствах?

- На жаль, не надто обнадійлива. Деякі з них працюють добре, налагоджено виготовлення дизельного пального стандарту Євро-3 та навіть Євро-4. Однак в цілому підприємства галузі гостро потребують модернізації та інвестицій. Якщо в Білорусії, Литві вона була проведена досить давно, а на багатьох російських НПЗ в останні роки, вони в значній мірі вже адаптувалися до потреб ринку і виготовляють якісний продукт, то через брак коштів деякі українські підприємства ще й досі виготовляють продукцію дуже низької якості. Проблема модернізації галузі сьогодні складна, і за умови тотальної нестачі фінансових ресурсів навряд чи буде вирішена. Реконструкція НПЗ - це не лише кошти, це ще й час. Як свідчить досвід, реконструкція такого складного підприємства як нафтопереробний завод триває три - п’ять років. Тобто, власник весь цей час змушений вкладати значні кошти, які йому вдасться повернути лише через роки після реконструкції. На жаль, держава не допомогла галузі пільговим оподаткуванням у минулому, а сьогодні, напередодні президентських виборів, це питання взагалі всерйоз ніхто не піднімає. Шкода, бо кожне НПЗ - це тисячі працівників, які мають всі шанси втратити роботу, якщо продукція, яку вони випускають, буде через її низьку якість непотрібна ринку.

І все-таки я залишаюся оптимістом і вітаю своїх колег з нашим спільним професійним святом.

День працівника нафтової, газової та нафтопереробної промисловості - значуща подія в житті людей, які присвятили себе цій важкій, але вкрай потрібній справі. Адже саме нафтовики своєю самовідданою працею, високим професіоналізмом та відповідальним ставленням до своєї роботи забезпечують енергетичну безпеку нашої країни. То ж нехай і надалі наші зусилля будуть спрямовані на піднесення національної економіки, зміцнення енергетичної незалежності України. Бажаю Вам здоров’я, щастя, добробуту і нових трудових звершень!

Малихін Володимир Костянтинович

Нагороди

Медаль “За доблестный труд”

Звання “Заслуженный работник Минэнерго Российской Федерации”

Грамота за заслуги перед українською православною церквою, орденом Рівноапостольного Великого князя Володимира ІІІ ступеня

Почесний знак “10 лет ОАО “АК”Транснефтепродукт” І ступеня

Почесна відзнака “Лицар мужності” координаційною радою при Президентові України з питань соціального та правового захисту військовослужбовців, працівників міліції, митної служби і членів їх сімей

Диплом та стела золотої якості “Золота Фортуна” в номінації “Провідне підприємство з транспорту нафтопродуктів в Україні”

Почесний знак ОАО “АК”Транснефтепродукт”

Почесна грамота обласної державної адміністрації

Почесне звання - Заслужений працівник промисловості України