Білоруський колгоспник української ниви не зіпсує

Після подібних заяв уява жваво намалювала яскраву картину - сотні білоруських тракторів з прапорцями сусідньої держави та портретами “бацьки” на світанку орють ниви наших північних районів. Працьовиті білоруські комбайнери день і ніч збирають врожай, засипають чергові тонни зерна в новенькі “МАЗи”. Однак щось у цій картині все-таки не так. Якщо дійсно така братня допомога існує, то жителі Рівненщини, яка межує з Білоруссю, повинні були б про це знати.

За словами губернатора Рівненської області Віктора МАТЧУКА, Білорусь для нас - дружня країна, тому потрібно всіляко розвивати співпрацю. Минулого тижня пан Матчук зі своїм волинським колегою мав зустріч із Олександром Лукашенком в місті Кобрин під час святкування білоруського свята врожаю “Обжинки”. Однак ніякої домовленості про працю білоруських аграріїв у наших північних районах немає. Свій врожай ми збираємо власними силами. В цілому ситуація у вітчизняному АПК, за словами губернатора, дійсно далека від ідеальної. Головною проблемою він вважає відсутність нормальної співпраці між виробниками продукції та переробними підприємствами і більш ніж дивну політику уряду, який то закуповує за кордоном м’ясо невідомого походження, то забороняє аграріям продавати зерно за кордон. Дійсно, є в нас незасіяні землі, але всі вони приватні і, на відміну від Білорусі, яка зберегла в себе колгоспну систему, заставити селян їх обробляти в наказовому порядку - просто неможливо.

Історія справді виходить трохи дивна. Лукашенко говорить про конкретну участь своїх колгоспів на українських землях, а наша влада готова із сусідами дружити. Для того, аби зрозуміти суть цього ребусу, потрібно трохи влізти в тенета високої політики. Сьогодні і Україна, і Білорусь мають не найкращі стосунки з Росією. Таким чином, палка дружба нашого дуже демократичного президента з лідером Білорусі, якого навіть власні “піарщики” не наважуються назвати демократом, має свій сенс. Удвох із Лукашенком простіше домовлятися про ціни на газ, та й інші проблеми вирішувати. Однак тут є багато нюансів. Фактично, обидві наші країни, що мають спільне минуле, сьогодні дуже різні. Білорусь Лукашенка - це далеко не лише політичні репресії, боротьба із незалежними ЗМІ і тотальний контроль КДБ над громадянами. Олександр Григорович Лукашенко - дуже сильний політик і геніальний господарник. Сьогодні ця маленька та бідна на природні ресурси республіка має сильну промисловість, ефективне сільське господарство та, головне - рівень життя більшості її мешканців значно вищий, ніж в інших пострадянських державах. Режим Лукашенка тримається вже майже півтора десятиріччя саме завдяки підтримці більшості населення. Цей факт нашій еліті не дуже до вподоби, і до сьогодні інакше, як останньою диктатурою Європи, у нас Білорусь не називали. “Перебудуватися” в цьому питанні нашій еліті просто небезпечно, бо тоді постануть питання доцільності тотальної приватизації та наших реформ на селі. Як би там не було, спів-праця між прикордонними областями двох країн має шанс на початок розвитку. Ця ситуація назріло давно.

Може, і не будуть білоруси обробляти наші зарослі багаторічним бур’яном поля в поліських районах, проте прикордонна торгівля має шанс “вийти із тіні”, можуть поліпшитися ділові стосунки між комерційними структурами обох країн, ми почнемо більше їздити один до одного і згадаємо, що, врешті-решт, ми - братні народи.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: