Підприємство розбрату

Першою реакцією після того, як автор ознайомився з двома версіями однієї події, було бажання взагалі не висвітлювати даний конфлікт. Дійсно, засоби масової інформації не є тією гілкою влади, яка визначає правих і винних у майнових спорах. Однак ситуація, в якій опинилася економіка України і наша область зокрема, змушує і нас більше уваги приділяти стану промисловості.

За останні два десятиріччя тільки на Рівненщині припинили своє існування сотні заводів та фабрик. Чомусь журналістів це не дуже- то й хвилювало. Ну, вже немає у нас одного з найкращих підприємств харчової промисловості колишнього СРСР - Рівненського м’ясокомбінату. І що? Живемо. Припинив існування наш молокозавод – теж нормально, є ж замість нього чудовий торгівельний центр. Зникли десятки переробних підприємств в районах області – отже, були непотрібні. Перелік промислових “покійників” Рівненщини може зайняти не одну сторінку. Але результат невеселий - область є дотаційною, тобто, прогодувати самі себе ми не можемо.

Сьогодні потрібно усім замислитися про стан справ. Попри розповіді наших великих політиків, криза в Україні не завершилась, а, навпаки, набирає обертів. Промислове виробництво падає швидкими темпами, а разом з ним так само катастрофічно зменшуються статки простих громадян. Навіть якщо людина не працює на підприємстві, яке завантажене на третину робочого тижня, вона все одно відчує на собі кризу. Водій маршрутки змушений возити менше пасажирів, продавець реалізує на третину менше хліба, власник кафе з сумом констатуватиме збитки. Всі ми залежимо від тих грошей, які у вигляді податків та зборів платить “реальний сектор”.

На тлі цих невеселих подій сьогодення (вибачте за банальність), ситуація навколо ливарного заводу виглядає погано. Ефективно працююче промислове підприємство, яке дає відсотків десять надходжень до районного бюджету, стало фактично заручником майнових суперечок. Напевно, обидві сторони конфлікту праві, кожен по-своєму. Однак сам факт конфлікту вже є мінусом для господарюючого суб’єкта. У випадку ж його загострення, майбутнє підприємства та його колективу взагалі може бути поставлене під питання.

Після довгих вагань редакція вирішила дати погляд на конфлікт обох сторін (читайте на сторінках). Для чого? Є надія, що серйозні люди, які є дійовими особами цього протистояння, зможуть, “випустивши пару”, зрозуміти - потрібно домовлятися, аби не перетворювати одне з небагатьох великих промислових підприємств області в чергове колишнє виробництво.

У цій ситуації “між двох вогнів” потрапили не лише ми - журналісти. Важко правоохоронним органам та місцевій владі. Поки що і перші, і другі гідно справляються, хоча їм не позаздриш. Що буде далі? Сподіватимемося на краще. Врешті-решт повинен закінчитися час занепаду та руйнації наших промислових гігантів, конкуренти яких у сусідніх Росії та Білорусії почуваються більш ніж комфортно навіть за часів кризи.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: