№422 від 11.11.2009p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"
Новини Рівне |
#Перепони Господь не по силах хрест не даєЯким був, точніше - яким є кризовий рік для Юлії Тимошенко? Не окремо взятий 2009 рік. А від жовтня торішнього, коли на наші з вами голови упала глобальна світова криза, і по жовтень цьогорічний, коли вона, криза, з усіх сил упираючись, але все ж почала здавати свої позиції. Якщо відповідати коротко, і - що найголовніше- - чесно, то він, цей надскладний кризовий рік, виявився для Юлії Володимирівни наскільки трудним - настільки й щасливим. Останнє слово, відчуваю, у декого викличе скептичні посмішки. Мовляв, про яке таке щастя може вестися мова? Яке, яке… Велике, воістину велике щастя! Адже наперекір усім песимістичним прогнозам, які день за днем лунали з уст численних міжнародних експертів, фінансових аналітиків і т.д. та досі лунають з уст українського президента, його секретаріату та численних супротивників чинного прем’єр-міністра в опозиційному таборі, Україна вистояла у лютому двобої. Як із кризою, так і з неоковирними прогностиками. Не допустивши дефолту. Зберігши чітку, - день у день, місяць за місяцем - виплату зарплат, пенсій, стипендій. І не тільки всі виплати вдалося зберегти, а й не зменшити їх - на жодну гривню. Хоча за прикладами такого зменшення далеко ходити не треба: під свавільним натиском кризи до них вдалися, для прикладу, уряди Литви та Латвії. А згадаймо наші, українські, докризові “успіхи”, не такі уже й далекі - у 1996-2000 роках, коли ніякими глобальними фінансовими потрясіннями і не пахло. Оті затримки зарплат на 3, 4 або й 6 місяців… Оті пенсії, у 5-10 разів мізерніші від нинішніх, хай теж поки що не особливо щедрих, зате виплачуваних. Кому за те маємо завдячувати, починаючи не з 2009-го, і навіть - не з 2008-го, а ще з того, вже згадуваного мною вище, 2000-го? Та все тій же Юлії Володимирівні. Тоді ще віце-прем’єр-міністру в уряді Віктора Ющенка. Адже то саме вона, ставши енергетичним віце-прем’єром, спершу повернула в домівки українців світло - без відімкнень, потім - своєчасні зарплати і пенсії, а, отже - й надію на нормальне життя та вже згасаючу було від безпросвітної темряви віру в щасливе прийдешнє України. “Віддячили” за ці героїчні зусилля тендітній жінці наші державні мужі воістину так, як уміють, - у найгірших українських традиціях: під тиском “батька” Кучми “син” Ющенко здав свою невтомну помічницю, погодившись на її звільнення. Що не врятувало самого Віктора Андрійовича від відставки. А потім ще багато чого було - сумного й радісного. Величного й принизливого, очікуваного і несподіваного. Юлине ув’язнення, за ним - її повернення до парламенту, Кучмине падіння під плівками Мельниченка… І, нарешті - помаранчева революція та важка - з третьої спроби - перемога Ющенка. Про яку він навіть мріяти не міг би, якби не самовіддана підтримка неймовірно харизматичної, безумовно романтичної і класично пасіонарної Тимошенко. Уже зрадженої ним, між іншим, у недовгі місяці його прем’єрства. Тоді, в 2001-му, це сталося уперше. Удруге Віктор Андрійович не втримався від зрадницької спокуси, вже будучи президентом. Коли у вересні 2005 року, заламуючи руки від вдаваного болю у серці, він повідомив, що змушений відправити свою соратницю у відставку… З тих пір минуло багато днів і ночей. За цей час устиг побути прем’єром - з подачі Ющенка - його колись затятий супротивник Віктор Янукович. За цей час Ющенко змушений був удруге назвати претенденткою на прем’єрську посаду дуже й дуже немилу його серцю Юлію Тимошенко. Було це два роки тому, як невтомно повторює тепер у своїх телероликах Янукович. І весь цей час триває третя зрада Ющенка. З якою метою велося упродовж останнього року - надважкого, повторюся, але все одно щасливого як для України, так і для її прем’єр-міністра - клювання-дзьобання Юлії Володимирівни? З однією: щоб якогось дня не витримала і пішла. З Кабміну - в опозицію. Тоді б оті всі клювальники-дзьобальники зловтішним хором прокричали їй услід: “Не витримала? Здалася? Отже, ми мали рацію! Так тобі й треба!” - й залишили б її у спокої. Вона ж натомість з опозиційного окопу іноді потроху відбивалася, іноді критикувала, а іноді - й відпочивала. Як це роблять десятки інших політиків. Саме - інших. Оскільки до теперішньої Тимошенко це жодного стосунку не має. Тож якщо перший, себто, політик, може дозволити собі в критичний для держави час проголосити себе опозиціонером і розкошувати у якомусь відкушеному у держави маєтку-окопі - на взірець того ж заповідного “Межигір’я”, як те робить нині Янукович, то другий... Ні, державний діяч і мислить, і діє зовсім з інших позицій. Принаймні, він зобов’язаний це робити. Тимошенко і не зійшла - наперекір усім намаганням зіштовхнути її - з дистанції, залишаючись у скрутний час зі своїм народом та гідно несучи на своїх жіночих плечах неймовірно важку ношу. “Я для себе вирішила: якщо Господь так дав, що я мушу бути в цей час в уряді й захищати Україну - значить, мушу цю ношу нести. Господь не по силах хрест не дає. Мене цікавить не рейтинг, а щоб Україна вийшла з кризи оновленою. Моє життя - для України. З ранку до ночі. Без вихідних,” - сказала недавно Юлія Володимирівна в одному зі своїх інтерв’ю. Тож поки інші виборювачі президентського титулу невтомно тарабанять про те, що “Україна опинилася на межі”, навмисно провокуючи людей на неспокій і біль, вона - єдина з-поміж усіх кандидатів! - до відчаю і зневіри не опускається сама і українцям не дає опускатися. Вона справді бореться. Це і програма розвитку будівельної галузі, по якій криза вдарила чи не найсильніше. Це антикризова програма для захисту сільського господарства і підтримка гірничої галузі. Більше того, уряд винайшов можливість не піднімати ціну на газ для населення і в той же час - підняти зарплати бібліотекарям, листоношам, учителям... Десь із рік тому прем’єр сказала: “Слабких криза ламає, сильні виходять з неї ще сильнішими”. Хтось одразу назвав цю її фразу “політичною програмою Тимошенко”. …У 2004-му американський економіст Андерс Ослунд працював на кандидата у президенти Віктора Януковича - у 2005-му Ослунд вимагав відставки прем’єра Юлії Тимошенко - у 2009-му той же Ослунд під час Ялтинського економічного форуму визнав: антикризові кроки теперішнього глави українського уряду - абсолютно правильні, а саму її - найбільш професійною з-поміж усіх попередників на цьому посту. “Тимошенко - добрий кризовий менеджер. Я згоден з усіма її діями”, - додав наостанок екс-прихильник Януковича… Схоже, велике і справді бачиться на відстані?
Коментарі (0):
|
© 2001-2024 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(098)0565477. Всi права збережено. |
тел.(098)0565477, (096)3950057 Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється Наші сайти: |