Ненавиджу школу!

- Що? - закричала вражена у саме серце Рая. - Та ніколи в житті я поріг цього закладу не переступлю. Я ненавиджу школу!..

Того ж дня, прогулюючись ввечері з дітьми поруч вузу, Рая побачила аналогічну картину. Випускники вишу - вже тітоньки та дядьки у віці - із захопленням розглядали старі фотоальбоми. Чорно-білі, кожне фото в овальній рамці - типові альбоми радянського простору. І так приємно було дивитися на цих людей. Збентежені жінки, серйозні чоловіки. Чимало років минуло - є що розповісти, є чим пишатися, що згадати.

А у Раї немає, немає, і все. Ні, ви не подумайте, Рая - розумна дівчина. Вона і школу закінчила, і вуз. Але, на жаль, ніщо її не ріднить із колишніми.

Високе слово - жовтенятко

Рая перейшла у нову, щойно збудовану школу, коли їй було лише 10 років. До того вона, звісно, закінчила перші чотири класи у посередній школі, такій, як інші кілька десятків у місті. За ці роки Рая навчилася писати чорнильною ручкою, а також прати білі манжети та комірці. Рая була дуже гордою, що її прийняли у жовтенята та одягли таку гарну зірочку на груди. Дівчина не розуміла, навіщо те все, але дуже пишалася новим званням - жовтенятко. Мабуть, вона хотіла стати такою, як Ленін, розумною.

Більше Раїса з тих пір нічого не пам’ятає. Напевне, нічого такого важливого і не було. Вчилася так, як усі першокласники.

Мікроби, змивайтеся!

Далі був переїзд батьків у новий район, а дівчина пішла у нову школу. Навіть так - Школу. Саме з великої літери, адже вона була щойно збудована. Мала просторі класи з великими вікнами, просто грандіозного розміру спортивний зал. А ще Раїсі на той час запам’яталися найбільше спеціальні класи для праці із найсправжнісінькою кухнею, де дівчаток згодом навчали готувати смачну їжу. Біля школи був збудований стадіон, сама будівля огороджена, висаджено чимало дерев. Одним словом, рай для школярів. Були створені всі умови для успішного навчання.

А от навчання йти у голову якраз і не хотіло. Рая була задиркуватою, часто на перервах билася з дівчатами, вже тоді втікала з особливо ненависних уроків. Особливо з англійської мови. Ніяк те “гуд монінг” не йшло до голови. І найбільше, що Раїса винесла із курсу іноземної за 5 клас - це настанова учительки, звісно, українською мовою:

- Діти, потрібно щодня мити руки гарячою водою з милом. А то і двічі за раз, бо не факт, що за першим разом усі мікроби змиються!

Гріх було б тут не згадати чудову, просто неймовірної душі вчительку географії, яка на той час була ще й завідуючою школи. Спочатку Раїса її страшенно боялася, і глобуси просто жахали. Але згодом, вже далеко по закінченню школи, шляхи з цією вчителькою перетиналися, і вона виявилася просто чудовою людиною. Низький уклін за її труди.

Про темні вікна та першу любов

Але то було значно пізніше. А поки Раю успішно перевели до звичайного класу, без усіляких там поглиблень та заземлень, і дівчина продовжувала, без особливих досягнень, гризти граніт науки. Саме у ті часи в місті почали планово відключати світло на кілька годин увечері, тож учням середніх класів, в силу того, що вони навчалися у другу зміну, доводилося повертатися додому в абсолютній темряві. Рая, дивлячись на чужі освітлені далекі вікна, чомусь завжди хотіла плакати. Чи то темна доба так впливала, чи перше кохання. Як то буває, ним став її однокласник. Та недовго Рая тішилася його увагою, виявляється, він увесь рік пускав бісики сусідці по парті. Ну, і нехай. Перший поцілунок був не з ним, і не у школі!

Ніхто зі мною у розвідку не піде

Потім у Раї знову помітили якусь надію в очах, чи що, і вона була забрана зі звичайного класу до більш престижного. О, і тут розпочалося. Хоча перехідний вік минув, вже 15 на носі, але, судячи зі стосунків із новими однокласниками, він тільки починався. Вічні непорозуміння, зневажливе ставлення вчителів, байдужість, і в дечому навіть жорстокість однокласників. Рая пам’ятає, як одного разу вони з однокласниками грали у психологічну гру “Двоє у човні”. За задумом, кожен із учасників мав обрати собі партнера для розвідки човном. Чи варто казати, що Раю не обрав ніхто. Потім були випускні у 9 та 11 класах. Раю вітали, вона щось відповідала, сміялася. Безмежно раділа на останньому шкільному балу, що ця каторга, врешті, скінчилася!

Тепер Рая розуміла, що причина крилася у ній самій. Що їй потрібно було самій лише трішки, ну, зовсім трішечки змінитися, і все було б просто чудово. Потрібно було у той час зрозуміти одну маленьку, але таку просту істину, яка важлива для жінки у будь-якому віці: потрібно цікавитися життям та справами інших, потрібно відкритися, стати щирою, постійно до всього проявляти інтерес. Суспільство може пробачити усе, окрім відсутності інтересу до життя інших. От і все. Здається, питання: “Привіт, як справи? Як твоє життя?” прості, але скільки за цим стоїть. Рая через свою необізнаність мусить викреслити зі свого життя довгих 11 років. Роки, якими інші гордяться, якими інші тішаться, та неодмінно подумки повертаються у юність. Роки, які Рая воліла б забути назавжди. І крапка!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: