Зелене королівство Полісся

Одним із таких господарств є Сарненський

держлісгосп, до якого належать вісім лісництв (Карпилівське, Страшівське, Руднянське, Костянтинівське, Немовицьке, Сарненське, Кричильське та Тинненське). Очолює його заслужений працівник лісового господарства України, депутат районної ради, людина, котра душею відчуває ліс, Василь ШКУДОР. Саме під його керівництвом

держлісгосп здійснив потужний прорив у ХХІ століття, різко підвищив продуктивність праці та досяг найкращого в регіоні соціального захисту працівників.

Нам спокій тільки сниться

Здавалося б, що можна робити в лісі взимку, коли все навколо вкрите білосніжною периною? Проте, за словами директора держлісгоспу, для лісників та єгерів немає жодної спокійної днини, адже кожна пора року приносить свої клопоти.

Так, навесні починається посадка лісу та його прорідження. А для того, аби дерева гарно росли та самі забезпечували себе поживним ґрунтом, лісники садять почергово хвойні та листяні породи. Спекотне літо, практично, не залишає часу для відпочинку, адже в період небезпеки пожеж усі працівники лісу стоять на сторожі, аби попередити та убезпечити зелені насадження від лиха. Допомагають лісникам і місцеві селяни. Недарма ж мудрі люди говорять, що саме ліс береже ниву. З приходом осені розпочинається період заготівлі жолудів для посадки та кормів лісовим мешканцям. Тоді під дубами-рекордсменами збирають достиглі плоди, а на галявинах косять та добре просушують сіно. Буквально, за один-два місяці потрібно встигнути запастися такою кількістю кормів, аби було чим підгодовувати косуль та оленів аж до появи першої трави.

А ось коли віхи правління перебирає на себе зима, у держлісгоспі починається період вирубки лісу та заготівлі деревини для продажу. Проте, на відміну від минулих років, коли лісники, вивчивши європейські стандарти, організували навчання майстрів, довели високу конкурентоспроможність своєї деревини і почали завойовувати закордоння, співпрацюючи з партнерами з Угорщини, Словаччини, Польщі, Молдови і Туреччини, у цьому році Сарненському держлісгоспу заборонили продавати деревину на експорт. Така політика держави дещо збентежила працівників лісового господарства. І справа не тільки в тому, що ціни на ліс у нашій державі значно нижчі, ніж європейські. Найбільше тривожить ситуація на українському ринку, адже він не просто повністю забезпечений деревиною, а й у кілька разів перевищує попит.

- Можна було б продавати і в Україні, - говорить Василь Дмитрович, - але наші підприємці не дуже поспішають купувати заготовлений ліс, чекаючи зниження ціни за кубометр дерева. Але ж зрізане воно не може довго лежати. Немало проблем і з такими «покупцями”, які навчилися перепродавати куплений у нас ліс за кордон, добре «нагріваючи” на цьому руки.

Та незважаючи на таку ситуацію, віддані своїй справі люди все ж проводять вирубку (адже в протилежному випадку дерева перестигатимуть і просто псуватимуться) та сподіваються на мудрі та зважені рішення державних мужів.

Шкідникам та хворобам лісу бій!

У Сарненському лісовому господарстві добре розуміють, що грамотно вести свою діяльність можна лише на основі передового досвіду, а також завдяки рекомендаціям учених. Тому держлісгосп встановив плідні зв’язки із досвідченим та висококваліфікованим колективом Харківського науково-дослідного інституту лісового господарства.

- Організм лісу, як і людський, має свої хвороби та недуги, - розповідає головний лісничий Василь Глабець. - Спостерігаючи за ситуацією нашого господарства та спілкуючись із колегами з сусідніх областей, бачимо, що ліси Поліського краю нині викликають велику тривогу. Нові насадження, як і ті, яким вже не один десяток років, починають масово всихати, і дослідники основною причиною називають різке пониження ґрунтових вод. Якщо взяти для прикладу молоде деревце, коренева система якого іще повністю не сформувалася, то його коріння, відчуваючи нестачу вологи, буде тягнутися на глибину. У той час затверділе коріння дорослого дерева вже не має того потенціалу росту і не може пробиватися крізь ґрунтові породи. У цьому році здійснимо велику дослідницьку експедицію з метою комплексного вивчення патологічних негативних процесів, які склалися на даний час.

За словами Василя Романовича, з допомогою харківських науковців сарненським лісівниками в минулі роки також вдалося побороти великі спалахи хвоєгризучих та листогризучих шкідників. Так, у 1993 році довелося боротися із пильщиком звичайним. На відміну від інших різновидів подібної гусені, ця небезпечна для хвойного лісу тим, що об’їдає молоду однорічну хвою. Через п’ять років потому у Сарненському лісництві на площі 150 гектарів виник спалах соснового шовкопряда, який є небезпечним навіть для людини. Його ворсинки виділяють отруйну речовину, яка на шкірі спричиняє великі опіки, що не заживають протягом кількох місяців. Аби знищити лісового шкідника, лісникам довелося наймати санітарну авіацію, застосовувати спеціально розроблену установку «Гарт” та окроплювати ліси хімікатами.

Одну з найбільших загроз для молодих лісових насаджень становлять звичайнісінькі, на перший погляд, травневі хрущі, спалах розмноження яких спостерігався у Сарненському держлісгоспі десять років тому. Проте, як розповів досвідчений лісник, личинки хруща, які не мають природного ворога, здатні знищити цілі гектари молодих саджанців сосни, ялини, дуба чи іншої породи дерева. Перебуваючи в ґрунті, вони під’їдають м’які корінці молодняка, через що цілі рядки гинуть за лічені дні. Але й цього грізного ворога вдалося подолати вправним господарям за допомогою науковців. І тепер досвід сарненських працівників лісу переймають колеги з сусідніх господарств.

Плямистих оленів бачили? А диких вепрів?

Працівникам Сарненського держлісгоспу, незважаючи на негаразди сьогодення, є чим пишатися і чим дивувати своїх відвідувачів, адже у своїх володіннях вони навчилися вирощувати справжню окрасу будь-якого лісу. Ви тільки уявіть: у час, коли на волі зникають цілі популяції рідкісних тварин і все більше їх підвидів потрапляє до Червоної книги, сарненські лісники взялися вирощувати у своєму господарстві плямистих оленів, диких вепрів та качок, які вже привели два потомства.

- У “мокрі” роки, коли на Поліссі випадало багато опадів, - розповідає Василь Глабець, - на кожне озеро чи канаву зліталися сотні диких качок. Але з посиленням посухи їх щороку ставало все менше і менше, от і замислилися в нашому держлісгоспі, а чому б і самим не спробувати вирощувати оте птаство? Один із наших інженерів поїхав в Асканію-Нову і привіз звідти дві сотні качок. На жаль, вони не знесли жодного яйця, тому дирекція у 2001 році прийняла рішення закупити дві тисячі молодих каченят в Угорщині. Спеціально для них збудували приміщення, і пернаті настільки прижилися в Страшівському лісництві, що водоймище, поблизу якого вони мешкають, не замерзає навіть у найсильніші морози.

А щоб на власні очі побачити диких вепрів та плямистих оленів, єгері держлісгоспу запропонували кореспонденту «Рівне-Ракурс” відвідати Костянтиніське лісництво, де вирощуються тварини.

Спочатку єгер Микола Ткачук дозволив зайти у вольєр до оленів, яких кілька років тому привезли з Білорусі. Великі благородні тварини до людей ставляться насторожено, тому нікого до себе не підпускають. Але тільки почули голос пана Миколи, який їх доглядає уже шостий рік, найсміливіші одразу підбігли до чоловіка. На сьогодні в лісництві мешкає чотири десятки плямистих красенів, хоча ще півроку тому їх було аж 99 голів. Чимало тварин придбали лісові господарства з сусідніх областей, які також виявили бажання займатися розведенням оленів. Кілька пар купив і Рівненський зоопарк, аби його відвідувачі змогли побачити, які красені водяться в багатому Поліському краї.

Заходити у вольєр до диких вепрів було страшнувато, та хто знає, чи випаде ще нагода зустрітися із цими мешканцями лісових хащів. Доки Микола Ткачук пішов виганяти кабанів із їхньої «спальні”, вирішила налаштувати фотоапарат. Та як тільки почувся шурхіт сухої соломи та хрюкання, геть про нього забула. Із хащів вибігло два десятки диких свиней, які кинулися бігати вздовж загорожі. Водії автомобілів, які проїжджали дорогою, мабуть, вперше побачили стільки вепрів-»сікачів”, тому заглушили мотори і стали спостерігати, що ж діятиметься далі.

Досхочу набігавшись, тварини рвонули у бік годівниць, а пан Микола розповів, що спочатку він навіть підійти до них не наважувався, але з роками тварини зрозуміли, що в лісі той господар, хто гарно за ним доглядає і береже кожного його жителя.