Рівнянин реанімував “Титанік”

Якщо взяти до уваги, що Михайло вчиться на факультеті “Архітектура будівель і споруд”, моделювання технічних засобів може здатися незвичним. Але майбутній архітектор каже, що у принципах побудови макетів архітектурних споруд і кораблів та літаків є схожі технологічні моменти. Свої моделі він створює з паперу та картону, за допомогою ножиць, скальпеля та клею ПВА. Навіть колеса літака чи вантажного авто він принципово виготовляє з паперу. У дитинстві, років з шести, як і багато інших, Михайло малював, ліпив з пластиліну фігурки. Пізніше займався у гуртку флористики. Та любов до технічного моделювання прищепив дідусь, який постійно щось майстрував, робив креслення та викройки, які брав із журналу “Юний технік”. Десь років в одинадцять Михайло сконструював свою першу паперову модель вантажного корабля “Олексій Косигін”. Такий вибір зробив не із шанування колишнього члена політбюро, а тому що знайшов викройки у старому радянському журналі. Деякі креслення своїх перших моделей Михайло робив сам, перемальовував зображення під копірку, потім у масштабі збирав модель за саморобними викройками. Нині в колекції 19-річного студента більше двадцяти різнопланових моделей. Одна з наймасштабніших робіт - це корабель “Титанік”, довжиною майже півтора метра. Його він майстрував аж сім місяців з невеликими перервами. Каже, що виготовляючи макет затонулого корабля намагався збагнути, чому саме він пішов на дно. У ході виготовлення дійшов висновку, що у “Титаніка” були суттєві недоробки. За ідеєю інженерів того часу, “Титанік” був найбезпечнішим теплоходом, бо мав спеціальні відсіки, які у разі пробоїни перекривалися та тримали корабель на поверхні. Так чому ж корабель з властивою непотоплюваністю усе-таки затонув від невеликої пробоїни? Михайло з’ясував, що переборки, які блокували відсіки, не доходили до верхніх палуб, тому вода могла потрапляти крізь верх навіть у заблоковані відсіки. Шлюпок також не вистачало на усіх, бо ніхто і не здогадувався, що в першому ж рейсі станеться катастрофа. При моделюванні “Титаніка” довелося робити багато дрібних деталей, наприклад, шлюпки, штурвал у рубці, Михайло навіть провів освітлення у каюти верхньої палуби. Своєрідні бортики виготовив з тюлю, тому що ворсинки нагадували їх структуру. Дрібні деталі довелося виробляти за допомогою медичного скальпеля, монтував їх із пінцетом у руках. Із сумнозвісних кораблів у колекції є також модель підводного човна “Курськ К-141”, в якого під час навчань заклинило торпеду, внаслідок чого він потонув. Також Михайло відтворив модель літака СУ-27, що розбився на скнилівському аеродромі під час авіашоу. Михайло каже, що брав ці моделі, аби під час конструювання зрозуміти, які недоліки могли призвести до трагічних катастроф. Якихось містичних речей під час створення загиблих кораблів Михайло не помічав. Нині чималою проблемою є те, що якось треба ці моделі зберігати, аби на них не впливали вологість та пил. Для цього необхідно конструювати спеціальні прозорі бокси, як в музеї. Михайло вже виставляв свої доробки в інституті та у Краєзнавчому музеї на День студента, а також демонстрував їх рівнянам на День міста. Та під час виставок залишати моделі без догляду не варто. Бо вони дуже крихкі, а усім так і кортить помацати дрібні деталі.

До складніших за виконанням доробків Михайло відносить одну з перших своїх моделей вантажівки КРАЗ, яку він нещодавно реконструював. Автор вирішив зробити не просто паперову модель, а діючу, таку, щоб рухалася, та й ще на ресорах. Тому обладнав машину рухомою підвіскою, усе, що міг у системі амортизації виготовив з паперу, навіть колеса. Щоправда, каркас містить метал, дерево, пружини, усе інше - це картон чи папір. У салоні вантажівки також зробив дизайн, склеїв кермо, крісла, чого не було у кресленнях, бо за схемою салон взагалі був заклеєний картоном. Складніше за усе виявилася модель робота-трансформера - це механічна істота, персонаж однойменного фантастичного фільму. За сюжетом це чудо техніки мало трансформуватися в автомобіль. Сам робот був складений з усіляких вузлів машини - коліс, ресор, дверей, двигуна. “Креслення, яке я випадково знайшов в Інтернеті, - каже Михайло, - складало 60 сторінок. До того навіть не замислювався, що бувають макети таких складних моделей. Та роботу виконав швидко, усього за три тижня, адже тривали літні канікули”.

Не цурається майбутній фахівець й архітектурних макетів. Так, на першому курсі навчання завідувач кафедри привіз з-за кордону креслення відомої споруди Антоніо Гауді “Будинок Міла”. Цей дім стилістично виконаний у вигляді каменоломні з прорубаними у скелі ходами, був побудований у 1910 році в Барселоні. Ця дивна споруда нині занесена до списку всесвітнього насліддя ЮНЕСКО. Гауді був дуже незвичним архітектором, він виріс неподалік моря, тому усі його споруди дивним чином нагадували замки з піску. Дехто з його викладачів на кафедрі архітектури говорив, мовляв, Гауді, або геній, або несповна розуму. Хоча споруди Гауді збереглися і донині, і їх не можна віднести до трагічної серії макетів на кшталт “Титаніка”, та сам іспанський архітектор став жертвою технічного прогресу. Антоніо Гауді трагічно загинув, він був розчавлений між двома трамваями у 1926 році, як раз у той день, коли їх вперше запустили у Барселоні.

Михайло каже, що мріє зробити архітектурні макети інших відомих споруд, але на це як завжди бракує часу. Також він не проти познайомитися з однодумцями, які можливо теж займаються моделюванням з паперу. Колекцію моделей, яку він створив не дуже зручно зберігати вдома, бо деякі копії сягають розмірів більше метра в довжину. Поки що автор колекції робить вдома полиці для імпровізованого домашнього музею макетів. А загалом Михайло не проти, аби його творіння були експонатами, які частіше могли б бачити люди.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: