Фольклорно-етнографічне свято

Народні умільці проводили майстер-класи, в яких демонстрували майстерність кращі вишивальниці, гончарі, ткалі, писанкарі, ковалі, майстри народної іграшки, художники. Свято супроводжували виступи кращих аматорських колективів, хореографічних шкіл, окремих виконавців естрадного співу, читців Рівненської області. У ньому взяли участь члени клубів історичної реконструкції, колекціонери. Для дітей були влаштовані конкурси, ігри та розваги. Кожний учасник концертної та конкурсної програм не залишився без подарунка від музею.

Учасники свята розповіли кореспонденту газети “Рівне Ракурс” про власні творчі здобутки.

- Дуже люблю рівненське Полісся, вже третій рік приїжджаю сюди, – розповідає кіровоградський художник Юрій ГОНЧАРЕНКО. - Я народився у гомельському Поліссі, тому відчуваю потяг до цієї місцевості, якої менше торкнулася цивілізація. В експедиціях люди розповідають мені старі легенди, байки, й це спонукає створювати сюжети. Іноді чую якусь колядку, а далі міркую, яким чином втілити цей сюжет у картину. Комп’ютером не володію, телефоном користуватись не можу, телебачення не дивлюсь, жартома називаю себе “старообрядцем”. На виставці представив серію робіт, виконаних в авторській техніці – зображення з текстами фарбою, намальовані на склі. В сюжетах картин використовую елементи українського етносу, додаю тексти на старослов’янській мові. У Рівному я не вперше, у 2013 році робив тут персональну виставку картин у стилі “тамбурної вишивки”, які створював з кольорових мотузок.

- До пенсії працювала вчителем хімії та біології, а зараз займаюся “художньою гладдю”, - говорить мешканка села Верби Дубенського району Леокадія Загальська. - У нас в родині таким видом вишивки займаються жінки трьох поколінь. Це мистецтво опанували моя мати, я та донька. Моя мати Ганна Бабич за творчу діяльність навіть отримала звання заслуженого працівника республіки Польща. На вис­тавці представлений вишитий матір’ю в 80-х роках портрет Тараса Шевченка. Вишивка гладдю - робота дуже кропітка та довготривала. Процес може займати від чотирьох місяців до року. На початку 90-х років, на прохання місцевої мерії, мені довелося вишити прапор міста Дубна. У ті часи, на зорі незалежності України, не було іншого шляху, щоб створити прапор із гербом міста. Прапор вишивала якраз до Дня Незалежності, а сама робота зайняла п’ять місяців. Щоб встигнути доводилося працювати по 12- 14 годин на день. Окрім того, вишивала хоругву для Дубенської гімназії. Власні роботи не продаю, а просто демонструю глядачу.

- За освітою я вчитель історії, але зараз навчаюся від гощанського відділення центру зайнятості на коваля, – розповідає учасник майстер-класу з ковальства Віктор Рибачок. - Колись працював сільським вчителем, але школу закрили, і я вирішив вчитися на коваля. В роботі коваля важлива не сила, а точність удару. Після закінчення навчання планую виготовляти реконструкторську зброю, обладунки та трохи займатися архітектурним ковальством – робити перила, паркани, решітки. Оскільки за фахом історик, то планую виготовляти сувенірні старовинні мечі, шаблі, сокири, якими користувалися наші пращури. Хочу зробити зброю античних, середньовічних часів, яку викорстовували в Греції, Римі, Скіфїї, в Середньовічній Європі та Київському Князівстві. Можливо, колись зроблю і самурайського меча, але це дуже складна технологія. На фестивалі ми проводимо майстер-клас з ковальства, в якому можуть брати участь навіть діти. Ковальству нас навчає відомий майстер Сергій Туруля. Його роботи виставлялися на фестивалях за кордоном та в Україні. А сам він навчався у відомого голландського коваля Хуба Сенсена.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: